Подвійне життя Миколи Шрага
4-го травня 1894 року в Чернігові народився син Іллі Людвиговича Шрага -- Микола. Людина талановита, громадський і політичний діяч і водночас ( з 1933 року ) ... таємний агент НКВД...
Ілля Шраг перебував у другому шлюбі з єврейкою – удовою присяжного повіреного Віхман ( в неї було двоє власних дітей від попереднього шлюбу. В другому шлюбі народилися Володимир, Олена й Микола).
З срібною медаллю закінчив Чернігівську чоловічу гімназію,потім вчився на юридичному факультеті Московського університету, закінчити який не встиг через події 1917 року в Україні. В юнацькі роки Микола захопився музикою, віртуозно грав на віолончелі, разом з іншими аматорами брав участь у публічних виступах у Чернігові, інших містах Чернігівської та полтавської губерній (Городні, Гадячі).Донька Миколи Ілліча зберігає афіші з тих виступів ,збережені батьком в родинному архіві.
З часом, сформувавшись, як активний громадський і політичний діяч, виявив себе серед провідних активістів української громади у Москві. Як і батько, Микола Ілліч тримався курсу на федеративні зв’язки незалежної України з вільною росією. У квітні 1917 року серед провідних ініціаторів окремої Української партії соціалістів-революціонерів (на відміну від загальноімперської). За політичними поглядами мав багато спільного з Василем Михайловичем Елланським (Блакитним). У липні 1917 року Микола Ілліч став членом Центрального комітету УПСР, водночас очолював редакційну колегію партійного журналу «Боротьба». Заступник голови Центральної Ради УНР (М.С. Грушевського).
У 1918 році – депутат Установчих зборів, уповноважений з економічних питань при посольстві УНР в Угорщині. 26.04.1918 — призначений представником Уряду УНР при Уряді Королівства Іспанія. З 1919 — радник української дипломатичної місії в Будапешті, 1920—1924 — перебував у Відні. 1924 року повернувся до СРСР, працівник Харківського товариства робітників і техніків. 1931 року заарештований у справі «Українського національного центру», засуджений до 5-и років таборів.
1945 — скерований у Львівську область, сектор водного планування, за сумісництвом — викладач у ВНЗ Львова та Харкова (доцент, професор Микола Шраг викладає на кафедрі економіки й організації галузевої промисловості Львівського політехнічного інституту). У 1952 році закінчив Львівський торгово-економічний інститут.
У 2004 році в газеті «День» з’явилася стаття « В мене чиста совість. Микола Шраг: унікальна доля українського революціонера», в якій йдеться про видатну діяльність Миколи Шрага на посаді заступника голови Центральної Ради УНР 1817–1918 років, його наукових досягеннях.
1992 року в холі Львівської політехніки на знак визнання значного внеску викладачів у суспільне, наукое й культурно-освітнє життя України відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки. Другим, після Петра Франка, у списку позначений Микола Шраг.
З 2014 року в Україні були відкриті архіви органів радянської держбезпеки й документи, які виявив дослідник Костянтин Богуславський, докорінним чином змінюють портрет Миколи Шрага. У них Шраг фігурує під аґентурними псевдо «Плановик» й «Автор». Цінний агент НКВД мав гарні зв’язки в колах українських націоналістів, був правою рукою професора Михайла Грушевського,добре був знайомий з політемігрантами, зокрема, з Симоном Петлюрою, користувався загальною повагою й довірою. Після ІІ Світової війни голова СВД Павло Мешик залучав Шрага, як консультанта для боротьби з українським спротивом. 1953 року Мешик, один з найближчих соратників Берії, був заарештований й агента на псевдо «Автор» викликали на допит у цій справі. В документах МВД він згадується, як «агент з інтелігенції».
Про свої знахідки дослідник Костянтин Богуславський розповів у інтерв’ю Радіо «Свобода». Зокрема, дослідник розповів, що документи виявив випадково у справі 1953 року "Расследование по фактам вражеских установок в чекистской работе Мешика и Мильштейна" (щодо ставлеників Берії в УРСР). У справі йдеться, що Шраг був заарештований у лютому 1932 року, засуджений до 6-ти років у ГУЛАГзі, але вже у жовтня 1933 року його строк переглянули й випуситили з в’язниці й відправили на заслання до Саратовської області (у статті в газеті «День» висувалося припущення, що за Миколу поклопотався старший брат). У справі «Мешика» К. Богуславський виявив оперативну довідку на 6-ти сторінках щодо агента «Автора»,де, зокрема, йшлося, що 1933 року, перебуваючи у Суздальському політ ізоляторі, Шраг написав заяву до ОГПУ й запропонував свої послуги. Йому переглянули строк і з 1933 року він став агентом під псевдо «Плановик». Довідку підписав заступник начальника УМВД Львівської області Богданов. У довідці також згадувалось, що "Автор" приїхав з Києва до Львова з рекомендаційним листом від дружини Михайла Грушевського на знищення особистих речей і документів Грушевського, які зберігалися у різних осіб. Звіт "Автора" мешику містився на 104 аркушах, а з довідки випливало, що "Автор" проводит большую работу по вскрытию подполья, а также ведет персональное наблюдение за рядом украинских националистов из рядов львовской интеллигенции. Его "подопечными" были: академик Возняк, профессора Рудницкий, Лукьянович, композитор Людкевич, писатель Вильде и другие".
Вночі 20 травня 1953 року агенту "Автор" влаштували таємну зустріч з міністром Мешиком й начальником львівського УМВД Строкачем. Мешик запропонував Шрагу написати доповідь про роль колишньої Східної Галичини в українському національному русі, які заходи слід вжити для боротьби з українським націоналізмом, надати критичну характеристику львівській інтелігенції та як її можна використати в боротьбу і з націоналізмом. За це Шраг отримав за наказом Мешика 3000 рублів. За 2 дні Шраг надав доповідь на 24 сторінках, де, зокрема, зазначив про необхідність звільнити з таборів частини націоналістів та інтелігенції. На допитах Шраг казав, що нібито це була думка Мешика, що треба шукати шляхи примирення й пом’якшення ситуації. Насправді, нібито, готувалося створення міцної легендарної організації псевдо українських націоналістів, за особистою ініціативою Берії. Документи у справі доведені 1953 році, бо в тому році Мешика стратили.
З 1954 — доцент, 1955 — кандидат економічних наук, доцент кафедри економіки промисловості та організації машинобудування енергетичних підприємств, 1958—1963 — завідувач кафедрою економіки та організації машинобудування і приладобудування, з 1964 — доцент, професор кафедри економіки і організації галузевої промисловості Львівського політехнічного інституту. Автор близько 50 наукових праць про формування, теоретичне обґрунтування та розвиток промислових комплексів. Член наукової ради з економічних проблем в Інституті економіки АН СРСР.
Помер 2 лютого 1970 року, похований на Личаківському цвинтарі, поле № 45.
Ярослав ВОЛЕРТ
Ілля Шраг перебував у другому шлюбі з єврейкою – удовою присяжного повіреного Віхман ( в неї було двоє власних дітей від попереднього шлюбу. В другому шлюбі народилися Володимир, Олена й Микола).
З срібною медаллю закінчив Чернігівську чоловічу гімназію,потім вчився на юридичному факультеті Московського університету, закінчити який не встиг через події 1917 року в Україні. В юнацькі роки Микола захопився музикою, віртуозно грав на віолончелі, разом з іншими аматорами брав участь у публічних виступах у Чернігові, інших містах Чернігівської та полтавської губерній (Городні, Гадячі).Донька Миколи Ілліча зберігає афіші з тих виступів ,збережені батьком в родинному архіві.
З часом, сформувавшись, як активний громадський і політичний діяч, виявив себе серед провідних активістів української громади у Москві. Як і батько, Микола Ілліч тримався курсу на федеративні зв’язки незалежної України з вільною росією. У квітні 1917 року серед провідних ініціаторів окремої Української партії соціалістів-революціонерів (на відміну від загальноімперської). За політичними поглядами мав багато спільного з Василем Михайловичем Елланським (Блакитним). У липні 1917 року Микола Ілліч став членом Центрального комітету УПСР, водночас очолював редакційну колегію партійного журналу «Боротьба». Заступник голови Центральної Ради УНР (М.С. Грушевського).
У 1918 році – депутат Установчих зборів, уповноважений з економічних питань при посольстві УНР в Угорщині. 26.04.1918 — призначений представником Уряду УНР при Уряді Королівства Іспанія. З 1919 — радник української дипломатичної місії в Будапешті, 1920—1924 — перебував у Відні. 1924 року повернувся до СРСР, працівник Харківського товариства робітників і техніків. 1931 року заарештований у справі «Українського національного центру», засуджений до 5-и років таборів.
1945 — скерований у Львівську область, сектор водного планування, за сумісництвом — викладач у ВНЗ Львова та Харкова (доцент, професор Микола Шраг викладає на кафедрі економіки й організації галузевої промисловості Львівського політехнічного інституту). У 1952 році закінчив Львівський торгово-економічний інститут.
У 2004 році в газеті «День» з’явилася стаття « В мене чиста совість. Микола Шраг: унікальна доля українського революціонера», в якій йдеться про видатну діяльність Миколи Шрага на посаді заступника голови Центральної Ради УНР 1817–1918 років, його наукових досягеннях.
1992 року в холі Львівської політехніки на знак визнання значного внеску викладачів у суспільне, наукое й культурно-освітнє життя України відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки. Другим, після Петра Франка, у списку позначений Микола Шраг.
З 2014 року в Україні були відкриті архіви органів радянської держбезпеки й документи, які виявив дослідник Костянтин Богуславський, докорінним чином змінюють портрет Миколи Шрага. У них Шраг фігурує під аґентурними псевдо «Плановик» й «Автор». Цінний агент НКВД мав гарні зв’язки в колах українських націоналістів, був правою рукою професора Михайла Грушевського,добре був знайомий з політемігрантами, зокрема, з Симоном Петлюрою, користувався загальною повагою й довірою. Після ІІ Світової війни голова СВД Павло Мешик залучав Шрага, як консультанта для боротьби з українським спротивом. 1953 року Мешик, один з найближчих соратників Берії, був заарештований й агента на псевдо «Автор» викликали на допит у цій справі. В документах МВД він згадується, як «агент з інтелігенції».
Про свої знахідки дослідник Костянтин Богуславський розповів у інтерв’ю Радіо «Свобода». Зокрема, дослідник розповів, що документи виявив випадково у справі 1953 року "Расследование по фактам вражеских установок в чекистской работе Мешика и Мильштейна" (щодо ставлеників Берії в УРСР). У справі йдеться, що Шраг був заарештований у лютому 1932 року, засуджений до 6-ти років у ГУЛАГзі, але вже у жовтня 1933 року його строк переглянули й випуситили з в’язниці й відправили на заслання до Саратовської області (у статті в газеті «День» висувалося припущення, що за Миколу поклопотався старший брат). У справі «Мешика» К. Богуславський виявив оперативну довідку на 6-ти сторінках щодо агента «Автора»,де, зокрема, йшлося, що 1933 року, перебуваючи у Суздальському політ ізоляторі, Шраг написав заяву до ОГПУ й запропонував свої послуги. Йому переглянули строк і з 1933 року він став агентом під псевдо «Плановик». Довідку підписав заступник начальника УМВД Львівської області Богданов. У довідці також згадувалось, що "Автор" приїхав з Києва до Львова з рекомендаційним листом від дружини Михайла Грушевського на знищення особистих речей і документів Грушевського, які зберігалися у різних осіб. Звіт "Автора" мешику містився на 104 аркушах, а з довідки випливало, що "Автор" проводит большую работу по вскрытию подполья, а также ведет персональное наблюдение за рядом украинских националистов из рядов львовской интеллигенции. Его "подопечными" были: академик Возняк, профессора Рудницкий, Лукьянович, композитор Людкевич, писатель Вильде и другие".
Вночі 20 травня 1953 року агенту "Автор" влаштували таємну зустріч з міністром Мешиком й начальником львівського УМВД Строкачем. Мешик запропонував Шрагу написати доповідь про роль колишньої Східної Галичини в українському національному русі, які заходи слід вжити для боротьби з українським націоналізмом, надати критичну характеристику львівській інтелігенції та як її можна використати в боротьбу і з націоналізмом. За це Шраг отримав за наказом Мешика 3000 рублів. За 2 дні Шраг надав доповідь на 24 сторінках, де, зокрема, зазначив про необхідність звільнити з таборів частини націоналістів та інтелігенції. На допитах Шраг казав, що нібито це була думка Мешика, що треба шукати шляхи примирення й пом’якшення ситуації. Насправді, нібито, готувалося створення міцної легендарної організації псевдо українських націоналістів, за особистою ініціативою Берії. Документи у справі доведені 1953 році, бо в тому році Мешика стратили.
З 1954 — доцент, 1955 — кандидат економічних наук, доцент кафедри економіки промисловості та організації машинобудування енергетичних підприємств, 1958—1963 — завідувач кафедрою економіки та організації машинобудування і приладобудування, з 1964 — доцент, професор кафедри економіки і організації галузевої промисловості Львівського політехнічного інституту. Автор близько 50 наукових праць про формування, теоретичне обґрунтування та розвиток промислових комплексів. Член наукової ради з економічних проблем в Інституті економіки АН СРСР.
Помер 2 лютого 1970 року, похований на Личаківському цвинтарі, поле № 45.
Ярослав ВОЛЕРТ
| Читайте також |
| Коментарі (1) |
|
| |
0
