Пилові бурі можна зупинити!
Нещодавно Чернігівщина пережила незвичне явище – пилові бурі. Вони гуділи і в північному районі - Семенівському, і в центрі області – у Ніжинському. Небо було сірим, а сонце на ньому – чорним. Загальна причина є зрозумілою – нестача вологи ще від безсніжної зими та через відсутність дощів весною. Практично і березень, і квітень минули без дощів.
Додалася ще й людська бездумність – спалювання сухої трави. Завідуючий кафедрою екології Чернігівського Національного університету імені Т.Шевченка «Чернігівський колегіум» Юрій Карпенко каже: «При спалюванні трави вигорає і гумус, лишається ґрунт, який легко зривається вітром, адже ґрунти у нас дерново- підзолисті чи піщані. Їх тримає або вода, або рослинність. Випалювання трави, вирубування лісополос і приводить до пилових бур».
Звертає еколог увагу на ще одну особливість: на Чернігівщині були багаті заплави численних річок, але тепер і заплави сухі через падіння рівня води. До цього ще й додається варварське розорювання прибережних луків – природоохоронне законодавство забороняє розорювати береги великих річок, як Десни, до 100 метрів, менших – від 25 до 50. Але фермери та агрохолдинги у погоні за наживою орють їх без прокурорського та поліцейського реагування. Знищується дерновий покрив, який затримував вологу. Нищиться ареал мешкання багатьох птахів та звірів. У річки змивається отрута із хімікатів, від якої гине риба. Бджоли втрачають луки і люди втрачають запилення садків. Тож у селах Локнисте, Бірківка Менського району, у Сосниці місцеві мешканці були змушені виходити на захист лугів. При повному мовчанні природоохоронних органів. Не здивуюся, якщо почнуть горіти техніка та маєтки ненажерливих аграріїв…
Краєзнавець із Семенівки Едуард Асмаковський дослідив історію питання у своєму краї, де ґрунти майже скрізь піщані. «Слід зазначити, що сильні вітри на Семенівщині в її новітній історії почали з’являтися в останні п’ять – десять років. До цього, з 1950-х років, їх в наших краях практично не було, - каже він.- Багато лісів, сніжні зими, достатня кількість вологи – основні чинники, які не давали «розгулятися» сильним вітрам. Хоча ще 170 – 200 років тому на Семенівщині була зовсім інша картина. Пилові бурі на наших піщаних землях були досить типовим явищем, і пов’язано це було з наявністю великих площ земельних наділів й недостатньою кількістю лісів навколо Семенівки й інших населених пунктів. «Пісок та піщуга» – так характеризував один з науковців-агрономів кінця ХІХ сторіччя землі поблизу Залізного Мосту. Подібна картина була на значній території тодішньої Чернігівщини, особливо в її центральних та північних повітах».
З історії.
Значна частина лісових насаджень на Семенівщині з’явилася саме для «укріплення пісків», які під час вітряної погоди розліталися на всі усюди, адже їх ніщо не стримувало. Історичні документи свідчать, що ще власник Семенівки Василь Ладомирський в 1830 – 1840-х роках серйозно зайнявся вирішенням цієї проблеми. Місцеві селяни засадили сотні гектарів березовими та сосновими лісами. Пам'ять про березові насадження навколо Семенівки часів Ладомирського збереглася в назві заповідного урочища «Березова роща», що знаходиться біля Семенівки.
Але ще наприкінці ХІХ – початку ХХ сторіччя питання «укріплення пісків» залишалося досить актуальним для семенівців. Тільки вирішували її вже не піддані пана, а місцеві громади та селяни-власники. Семенівці були одними з лідерів заліснення площ й навіть отримували на цю роботу після її виконання певні кошти від губернського земства. А мешканці села Жадове навіть винайшли свій оригінальний спосіб «укріплення пісків», який наприкінці ХІХ сторіччя високо оцінив під час однієї з поїздок тодішній голова губернської управи Федір Уманець. На його думку, «головним способом заохочення цієї важливої роботи з боку земства буде видача премії з розрахунку 3 рублі на десятину посівів на перший і на п’ятий роки після висадки».
Варто додати, що саме насадження більш, як сторічної давнини і сьогодні врятували мешканців Семенівки від повного замітання їх вулиць піском.
Головний лісничий Семенівського держлісгоспу Андрій Дудко зазначає, що якби не лісові насадження заповідного урочища «Базарна роща», під час нещодавньої бурі мікрорайон нових вулиць в містечку був би "по коліна в піску".
Як зупинити обезводнення, а відтак і пилові бурі? Відновити лісополоси – їх всі попередні роки вирубували безбожно, оскільки вони виявилися нічийним. Ні дорожники, ні правонаступники колгоспів, ні районні ради не мали їх у власності. Чим і скористалися спритники. Скажімо, біля моєї Авдіївки Сосницького району лісополоси вирубані і в сторону Хлоп’яників, і в сторону Понорниці. Така ж картина по всій області. Хіба ж варто дивуватися вітровіям?
Вихід люди знаходять самі – так і біля Сосниці, і біля Макошиного Менського району мешканці самоорганізувалися та засадили деревами навколишню територію біля озер Церковного і Бистриці. «Дерева дійсно тримають рівень ґрунтових вод, - каже вчений еколог Юрій Карпенко. Але це мають бути дерева листяних порід: дуб, вільха, верба, тополя. Саме вони мають фітомеліоративні властивості».
Звісно, цьогорічні саджанці не дадуть віддачі ні цього року, ні ще й наступного. Але краще робити це вже зараз, щоб діти та внуки не прокляли наше покоління за обезводнення та перетворення Полісся у пустелю.
Василь ЧЕПУРНИЙ. Голос України
Отака пустеля уже утворилася біля північного містечка Семенівки
Фото Михайла ВОЛКА.
Додалася ще й людська бездумність – спалювання сухої трави. Завідуючий кафедрою екології Чернігівського Національного університету імені Т.Шевченка «Чернігівський колегіум» Юрій Карпенко каже: «При спалюванні трави вигорає і гумус, лишається ґрунт, який легко зривається вітром, адже ґрунти у нас дерново- підзолисті чи піщані. Їх тримає або вода, або рослинність. Випалювання трави, вирубування лісополос і приводить до пилових бур».
Звертає еколог увагу на ще одну особливість: на Чернігівщині були багаті заплави численних річок, але тепер і заплави сухі через падіння рівня води. До цього ще й додається варварське розорювання прибережних луків – природоохоронне законодавство забороняє розорювати береги великих річок, як Десни, до 100 метрів, менших – від 25 до 50. Але фермери та агрохолдинги у погоні за наживою орють їх без прокурорського та поліцейського реагування. Знищується дерновий покрив, який затримував вологу. Нищиться ареал мешкання багатьох птахів та звірів. У річки змивається отрута із хімікатів, від якої гине риба. Бджоли втрачають луки і люди втрачають запилення садків. Тож у селах Локнисте, Бірківка Менського району, у Сосниці місцеві мешканці були змушені виходити на захист лугів. При повному мовчанні природоохоронних органів. Не здивуюся, якщо почнуть горіти техніка та маєтки ненажерливих аграріїв…
Краєзнавець із Семенівки Едуард Асмаковський дослідив історію питання у своєму краї, де ґрунти майже скрізь піщані. «Слід зазначити, що сильні вітри на Семенівщині в її новітній історії почали з’являтися в останні п’ять – десять років. До цього, з 1950-х років, їх в наших краях практично не було, - каже він.- Багато лісів, сніжні зими, достатня кількість вологи – основні чинники, які не давали «розгулятися» сильним вітрам. Хоча ще 170 – 200 років тому на Семенівщині була зовсім інша картина. Пилові бурі на наших піщаних землях були досить типовим явищем, і пов’язано це було з наявністю великих площ земельних наділів й недостатньою кількістю лісів навколо Семенівки й інших населених пунктів. «Пісок та піщуга» – так характеризував один з науковців-агрономів кінця ХІХ сторіччя землі поблизу Залізного Мосту. Подібна картина була на значній території тодішньої Чернігівщини, особливо в її центральних та північних повітах».
З історії.
Значна частина лісових насаджень на Семенівщині з’явилася саме для «укріплення пісків», які під час вітряної погоди розліталися на всі усюди, адже їх ніщо не стримувало. Історичні документи свідчать, що ще власник Семенівки Василь Ладомирський в 1830 – 1840-х роках серйозно зайнявся вирішенням цієї проблеми. Місцеві селяни засадили сотні гектарів березовими та сосновими лісами. Пам'ять про березові насадження навколо Семенівки часів Ладомирського збереглася в назві заповідного урочища «Березова роща», що знаходиться біля Семенівки.
Але ще наприкінці ХІХ – початку ХХ сторіччя питання «укріплення пісків» залишалося досить актуальним для семенівців. Тільки вирішували її вже не піддані пана, а місцеві громади та селяни-власники. Семенівці були одними з лідерів заліснення площ й навіть отримували на цю роботу після її виконання певні кошти від губернського земства. А мешканці села Жадове навіть винайшли свій оригінальний спосіб «укріплення пісків», який наприкінці ХІХ сторіччя високо оцінив під час однієї з поїздок тодішній голова губернської управи Федір Уманець. На його думку, «головним способом заохочення цієї важливої роботи з боку земства буде видача премії з розрахунку 3 рублі на десятину посівів на перший і на п’ятий роки після висадки».
Варто додати, що саме насадження більш, як сторічної давнини і сьогодні врятували мешканців Семенівки від повного замітання їх вулиць піском.
Головний лісничий Семенівського держлісгоспу Андрій Дудко зазначає, що якби не лісові насадження заповідного урочища «Базарна роща», під час нещодавньої бурі мікрорайон нових вулиць в містечку був би "по коліна в піску".
Як зупинити обезводнення, а відтак і пилові бурі? Відновити лісополоси – їх всі попередні роки вирубували безбожно, оскільки вони виявилися нічийним. Ні дорожники, ні правонаступники колгоспів, ні районні ради не мали їх у власності. Чим і скористалися спритники. Скажімо, біля моєї Авдіївки Сосницького району лісополоси вирубані і в сторону Хлоп’яників, і в сторону Понорниці. Така ж картина по всій області. Хіба ж варто дивуватися вітровіям?
Вихід люди знаходять самі – так і біля Сосниці, і біля Макошиного Менського району мешканці самоорганізувалися та засадили деревами навколишню територію біля озер Церковного і Бистриці. «Дерева дійсно тримають рівень ґрунтових вод, - каже вчений еколог Юрій Карпенко. Але це мають бути дерева листяних порід: дуб, вільха, верба, тополя. Саме вони мають фітомеліоративні властивості».
Звісно, цьогорічні саджанці не дадуть віддачі ні цього року, ні ще й наступного. Але краще робити це вже зараз, щоб діти та внуки не прокляли наше покоління за обезводнення та перетворення Полісся у пустелю.
Василь ЧЕПУРНИЙ. Голос України
Отака пустеля уже утворилася біля північного містечка Семенівки
Фото Михайла ВОЛКА.
| Читайте також |
| Коментарі (0) |