"Пикник" мене не здивував...

Розстріл глядачів на концерті російського рок-гурту «Пикник» мене не здивував – і зовсім не тому, що про нього «попереджали». Всі обговорюють жертв та вигодонабувачів цього теракту, однак ніхто не говорить про сам «Пикник»…

Ймовірно, в середині 00-х я випадково потрапив на один з «традиционных весенних концертов» (так було в рекламі) цього гурту в Києві. Одна справа слухати їх «хіти» (для прикладу - «Єгиптянин», «Фиолетово-черный», «Шаман») з аудіоносіїв чи відеокліпів, зовсім інша – опинитися в «театральній» атмосфері живого концерту.

Власне, мене вразило не скільки те, що відбувалося на сцені («шаманський» стиль, чудернацькі костюми, містичні символи і т.п.), стільки те, що відбувалося в глядацькому залі. А там у розпал концерту почали вставати зі своїх місць, сходитися у міжряддях і танцювати кількадесят молодиків спортивного вигляду, з татуюваннями на руках, шиях, обличчях у вигляді всіляких «свастик і рун». Вочевидь їх «заводило» те, що відбувалося на сцені, але водночас вони наче «зливалися» між собою у якомусь магічному язичницькому ритуалі... Відчуття агресії, яким віяло від цих молодиків, примушувало глядачів втискатися в свої крісла чи пересідати подалі від міжрядь, де вони «танцювали». Я тоді ще подумав, що справжній – не книжний – фашизм мав би виглядати саме так: молоді люди, певні своїх сил, своїх прав, своєї винятковості, демонструють це один одному і решті людей в напівмістичному трансі...

І якщо це було в напівєвропейському Києві – то що було на подібних концертах по всій «великой и необьятной»? Бо коли б комусь заманулося знайти людей, готових продемонструвати свою «силу и удаль» – не важливо де – їх легко було б знайти саме серед фанатів «Пикника».

Володимир БОГДАНОВИЧ