Піца -- страва на всі часи!

Повірте, коли Валерій працює, слідкувати за його роботою — справжнє задоволення, бо помітно, що це для нього не тільки робота! Це пісня! По той бік прилавка — не пекар, а справжній кулінарний диригент з відточеними рухами, жестами, уважним поглядом, доброзичливою інтонацією, щирою усмішкою, приязним ставленням до всіх без винятку замовників.

І ось я, людина з натовпу, напросилася до Валерія з інтерв’ю для «Сіверщини». У нього саме тривала зміна, тому розмова наша вийшла не надто довгою, але доволі змістовною.

Виявилося, що Валерій дуже любить готувати з самого дитинства. Років з дев’яти. Чому?

— Дуже подобалось щось робити своїми руками. А років у чотирнадцять, приміром, із задоволенням ліпив вареники. О! Мій велетенський вареник з вишнями ледве вміщався в каструлі, але він зварився! Він потім лежав на тарілці, і його можна було їсти! Він був смачний! Тобто я щось робив своїми руками, зробив і отримав результат — це для мене було найважливішим. І це дуже подобалось.

Перші кулінарні рецепти Валерію давала мама Валентина. Вона, напевне, з цікавістю спостерігала за синовим захопленням і всіляко його підтримувала.

Ну а потім були такі «веселі» кризові 90-ті роки, пригадує Валерій, коли з харчами виникли проблеми. І хоча він тоді був дитиною, але добре пам’ятає, що в якийсь період удома з харчів виявилися тільки два мішки борошна і шматок сала в морозилці. Все. І з цього набору треба було щодня вигадати щось смачне. І вигадували!

До тих же часів належить рецепт простого у приготуванні, але поживного салату (про всяк випадок можете занотувати й собі):
Інгредієнти: покришена цвітна капуста (сира), підсмажене й порізане шматочками сало, подрібнене варене яйце, майонез. Все — у довільній пропорції. Просто, смачно й ситно.

Потім у біографії Валерія були неодноразові літні шкільні канікули в бабусі в Житомирській області, де старший на 7 років двоюрідний брат, який обрав своєю професією кулінарію, заохочував хлопця до кулінарних витівок.

Тож вже у старших класах школи Валерій чітко визначився з майбутньою професією. Вступив до Чернігівського комерційного технікуму і через 2,5 року отримав спеціальність технолога.

На роботу в «Челентано» потрапив по суті випадково: ходили з товаришем Черніговом у пошуках роботи. Заходили в різні місця. Випадково чи ні, але при давній любові до піци саме популярна в обласному центрі піцерія «Челентано» й стала для Валерія першим місцем роботи. Тут він вже шість років.

— Чи готуєте взагалі вдома? — поцікавилася я.

— Звичайно! — розсміявся Валерій. — Дуже люблю готувати!

— Що саме?

— Та будь що. Мені достатньо один раз прочитати будь-який рецепт, і я приготую страву. Але майже кожна страва — це стільки всіляких тонкощів! Приміром, така начебто проста страва, як суп, ніколи не буде однаковою. Двох однакових супів просто не буває і не може бути! Якщо додати в суп, приміром, яйце — буде один смак; якщо часник наприкінці варіння — зовсім інший; якщо вкинути зелень (тут також багатство смаків необмежене!) — абсолютно інакший.

— А піцу готуєте?

— Ще б пак! Це моя улюблена з дитинства страва! Піцу я можу їсти щодня по кілька разів, і вона мені ніколи не набридне. Щоправда, ту піцу, яку найчастіше готую вдома, справедливіше було б назвати просто гарячим бутербродом. Береться…

— Ой, повільніше, будь ласка! — розсміялася я, — записуватиму!

— Отже, — продовжив Валерій. — Береться звичайний батон, ріжеться на скибки, які намащуються заздалегідь приготованою сумішшю (кетчуп + майонез + пропущені через часничницю зубки часнику). Ну а зверху — начинка. Будь-яка: гриби, м’ясо, копчена ковбаса та будь що з того, що є під рукою. Потім зверху це все потрусити натертим твердим сиром — і в духовку на 20 хвилин. Чудова страва! Якихось 20 хвилин — і маєте цілу тацю їжі! Можна зробити трохи інакший варіант. Так би мовити, піцу по-домашньому. Для її приготування звичайний батон так само нарізається скибками. Начинка кришиться окремо, змішується в посудині і туди вбивається сире яйце. Потім уся суміш наноситься на скибки батона і (увага!) кладеться на сковорідку намащеним боком униз. Яйце швидко «схоплює» начинку, все швиденько просмажується. Смачно й поживно!

— Валерію, чи не набридає готувати на роботі і вдома?

— Що Ви! Ні! Робота мені в радість. Дуже люблю спілкування з людьми. У нас тут багато постійних відвідувачів. Мені приємно готувати для людей смачні страви. Люблю, щоб гарна страва була красиво оформлена, красиво подана — це в кулінарії головне.
Інколи до нас заходять іноземці. І якось довелось на велику групу американців готувати аж 32 млинці! Ото довелось попобігати по залу: і качати млинці, і смажити, і подавати! (Сміється).

— На Вашу думку, чому піца, страва італійська, так міцно у нас прижилася, і популярність її з роками не зменшується?

— Тому що страва, по-перше, велика (це вже привабливо), по-друге, вона має надзвичайно апетитний вигляд (а це неабиякий чинник), і, по-третє, у неї дуже приємний аромат. З’єднайте всі ці три чинники в одній страві — і клієнт ваш назавжди! (Сміється).

— А що для Вас головне в кухонній справі?

— Чистота! Це насамперед. Дуже люблю чистоту. На кухні завжди повинно бути чисто. Посуд, кухонне приладдя, саме приміщення кухні мають сяяти чистотою. Тоді й страви виходитимуть смачними.

— А чи маєте якусь мрію?

— Професійну?

— Так.

Валерій на хвильку замислився…

— До моєї мрії мені ще довго йти. Хотілося б отримати 6-ий розряд. Знаєте, кожен шеф-кухар мріє його отримати. А це, повірте, дуже й дуже непросто, тому що для цього потрібні не лише стаж і власна винайдена й затверджена багатьма комісіями страва, а й ще купа різних чинників. Але — мрію…

Валерій усміхається, ми прощаємось. І я вірю, що його мрія неодмінно здійсниться. І його досягненням щиро радітимуть і батьки, і дружина Анна (вона також працює в «Челентано»), і маленька донька Аліна.

Ну а я знаю, що ще не раз зайду в «Челентано» придбати смачну піцу.

Інеса ФТОМОВА
Фото автора