Переживемо й церковні маніпуляції...
З подачі однієї екс-чиновниці, яка нині стала захисницею «обездолених московських ченців-страждальців», які із 29 березня 2023 р. можуть стати «безхатченками», в мережі розкручують тему «давайте поміряємося кількістю ченців». І подається це під соусом «духовності-благодаті» - улюбленої теми московитського, і далекого від православ'я богослів’я. За цією логікою, Московський патріархат більш «високодуховний», бо у них ченців «у рази більше», аніж у ПЦУ. А після 29.03.23, без сумніву, настане кінець світу, бо Лавра буде порожня, оскільки у ПЦУ немає кого туди селити… А навіть якщо когось і заселять, то вони не зможуть комуналку заплатити.
Підхід не оригінальний і розрахований на суто московську подачу теми – «задавити» масою, напівправда та цинічне маніпулювання фактами.
Але справа прозаїчніша від «високих» тем «духовності» чи «благодаті» тієї чи іншої Церкви. Ще з середини 90-х років минулого століття влада в Україні взяла курс на розбудову УПЦ Московського патріархату. Я не буду аналізувати – чому і який був у цьому резон. Але маємо факт тотальної передачі нерухомого майна та великих монастирських комплексів лише одній Церкві – УПЦ МП. У деяких областях доходило до того, що «автокефалістів» просто силою викидали із тих храмів і монастирів, які вони вже почали відроджувати власними силами. А потім у ці храми активно вливалися державні кошти з усіма корупційними наслідками…
Таких фактів є десятки у Чернігівській, Сумській, Вінницькій, Донецькій – та чи не у всіх областях, включно із Львівською та Тернопільською. Понад це – місцеві куратори-наглядачі від Москви мали окрему місію «нє пущать автокефалістів». Достатньо згадати «подвиги» на цій ниві Деркача-молодшого, вже офіційно визнаного резидентом ФСБ. Він умудрявся відбирати навіть ті храми, які реставрували автокефальні громади.
Що вже казати за Донеччину, де українська мова викликала алергію навіть у держслужбовців. Мало хто знає, але перші богослужіння у відроджуваній після совка Святогірській лаврі на початку 90-х років, а тоді ще «будинку відпочинку», були проведені саме автокефальними отцями. У храмі їм тоді ще не дозволяли служити – проводили у будинку культури. Проте «русскій мір» з цим швидко справився і «навів порядок».
Щось подібне відбувалося і в Київській лаврі, де прихильники митрополита Філарета (який на той час перейшов у новостворену УПЦ КП) були фізично витіснені українськими силовиками заради розбудови УПЦ МП.
Додайте до цього тотальний тиск на віруючих церковних і біляцерковних ЗМІ, які переконували, що Бог «українською не розуміє». Що казати – навіть нині є скалічені московським богослів'ям громади, які вважають, що Бог чує молитви лише членів Московської ПЦ… Врахувавши все це, стане зрозумілою нинішня ситуація із станом чернецтва в УПЦ КП та УАПЦ, які стали основою Православної Церкви України.
Це як посадити одне дерево на хорошому ґрунті, на осонні, постійно підливати і підживлювати його, боротися із шкідниками, вирубувати навколо нього будь-що, що загрожувало б кинути тінь. А інше посадити у якихось хащах, на повному самовиживанні. А потім порівнювати їх родючість і якість плодів. Давайте створимо однакові умови для обох дерев, а тоді порівнювати їх врожайність.
Лише після того, як ПЦУ отримає такі ж умови розвитку, які отримала свого часу УПЦ МП, після того, як вона виростить нове покоління ченців, можна буде порівнювати потенціал обох Церков. Інакше всі ці порівняння – дешева маніпуляція заради утримання своїх позицій.
Маніпуляція на кшталт - "що там ваша українська мова", а ось скільки багато у нас російськомовних, у рази більше... Мовну маніпуляцію ми вже пережили. Переживемо й церковну...
Олександр САГАН
Підхід не оригінальний і розрахований на суто московську подачу теми – «задавити» масою, напівправда та цинічне маніпулювання фактами.
Але справа прозаїчніша від «високих» тем «духовності» чи «благодаті» тієї чи іншої Церкви. Ще з середини 90-х років минулого століття влада в Україні взяла курс на розбудову УПЦ Московського патріархату. Я не буду аналізувати – чому і який був у цьому резон. Але маємо факт тотальної передачі нерухомого майна та великих монастирських комплексів лише одній Церкві – УПЦ МП. У деяких областях доходило до того, що «автокефалістів» просто силою викидали із тих храмів і монастирів, які вони вже почали відроджувати власними силами. А потім у ці храми активно вливалися державні кошти з усіма корупційними наслідками…
Таких фактів є десятки у Чернігівській, Сумській, Вінницькій, Донецькій – та чи не у всіх областях, включно із Львівською та Тернопільською. Понад це – місцеві куратори-наглядачі від Москви мали окрему місію «нє пущать автокефалістів». Достатньо згадати «подвиги» на цій ниві Деркача-молодшого, вже офіційно визнаного резидентом ФСБ. Він умудрявся відбирати навіть ті храми, які реставрували автокефальні громади.
Що вже казати за Донеччину, де українська мова викликала алергію навіть у держслужбовців. Мало хто знає, але перші богослужіння у відроджуваній після совка Святогірській лаврі на початку 90-х років, а тоді ще «будинку відпочинку», були проведені саме автокефальними отцями. У храмі їм тоді ще не дозволяли служити – проводили у будинку культури. Проте «русскій мір» з цим швидко справився і «навів порядок».
Щось подібне відбувалося і в Київській лаврі, де прихильники митрополита Філарета (який на той час перейшов у новостворену УПЦ КП) були фізично витіснені українськими силовиками заради розбудови УПЦ МП.
Додайте до цього тотальний тиск на віруючих церковних і біляцерковних ЗМІ, які переконували, що Бог «українською не розуміє». Що казати – навіть нині є скалічені московським богослів'ям громади, які вважають, що Бог чує молитви лише членів Московської ПЦ… Врахувавши все це, стане зрозумілою нинішня ситуація із станом чернецтва в УПЦ КП та УАПЦ, які стали основою Православної Церкви України.
Це як посадити одне дерево на хорошому ґрунті, на осонні, постійно підливати і підживлювати його, боротися із шкідниками, вирубувати навколо нього будь-що, що загрожувало б кинути тінь. А інше посадити у якихось хащах, на повному самовиживанні. А потім порівнювати їх родючість і якість плодів. Давайте створимо однакові умови для обох дерев, а тоді порівнювати їх врожайність.
Лише після того, як ПЦУ отримає такі ж умови розвитку, які отримала свого часу УПЦ МП, після того, як вона виростить нове покоління ченців, можна буде порівнювати потенціал обох Церков. Інакше всі ці порівняння – дешева маніпуляція заради утримання своїх позицій.
Маніпуляція на кшталт - "що там ваша українська мова", а ось скільки багато у нас російськомовних, у рази більше... Мовну маніпуляцію ми вже пережили. Переживемо й церковну...
Олександр САГАН
| Читайте також |
| Коментарі (0) |