Перед селом -- на коліна!

Ти ж тільки поглянь, коли у найближчому до нас промисловому центрі - у Шостці у 60-70-ті роки будувалися гіганти, як то «Свема», «Хімреактив», тощо - до міста забрали величезну за чисельністю обійму молоді з навколишніх сіл. Хлопчики та дівчатка з задоволенням побігли, адже на противагу важкій праці на землі батьків, вони отримували перспективу невеличкої, але гарантованої оплати, у гуртожитках мати ліжко, а ще краще й кімнату, воду з крану, та ще й гарячу, а в додаток - виразне у порівнянні з селом культурне життя, зорієнтоване на відпочинок.

Десятиліття 60—поч. 70-х остаточно сформувало концепцію руйнації села. Знаю з прикладів друзів по своєму селу Горбову, як батьки заохочували покидання дітьми рідної оселі, не відаючи, що самі рубають під собою стовбур продовження свого наступного життя, яке відкривається зі старістю. Онуки їхні вже з’являлися на світ на п’ятому чи десятому поверхах!!!

А ще, пане Василю, колгосп, який ми, націонал-демократи, критикуємо за непідходящу українському менталітетові форму власності, технічний застій, для українських селян у післявоєнних поколіннях ставав одночасно і матір’ю і мачухою. Знаємо з вами, як важко працювало покоління наших попередників, адже тільки у час нашого дитинства колгоспники і паспорт у руки взяли і справжню готівку з кишені витягнули. Але разом з тим, колгоспи побудували, відомо, що за гроші колгоспників, школи, дільничні лікарні, крамниці - все те, що зараз якраз розтягується їхніми ж дітьми та онуками, переїжджаючи у міста. В очах же відсторонених від реальної правдивої політики селян колгоспи виглядали у особі голови - провідним важелем і інструментом здійснення будь-яких заходів на селі!!! Навіть значення сільських рад останніми двома десятиліттями перед розпадом СРСР було остаточно знівельоване.

Треба транспорт - до голови колгоспу, так само паливо. Худоба, доставка до лікарні, обслуговування шкіл, інші «блага» колгоспників - все у колгоспі. Що вже казати про елементарні, як на сьогодні, але все ж таки потрібні елементи інфраструктури, до яких по справжньому вписується того ж таки дядька з Кірова понівечена роками і безгосподарністю водорозбірна колонка. Та й насамкінець - у останню дорогу сільського жителя проводжали не без участі колгоспу - копання могили, і продукти для поминального обіду, і хрест на могилу, і труна - все це забезпечувалось!? І тепер ми можемо скільки завгодно пояснювати і бабусі, і дідусеві - що то було за «бесплатноє», але вони чітко увірували і запам’ятали, що то дійсно було! Повторюю, що на рівні тогочасних вимог невибагливого селянина вся ця система працювала, допомагаючи йому виживати , а не перешкоджала!!!

А що тепер? Після розвалу колгоспів, інспірованого владою, люди села опинилися у повному безвихідді перед викликами низки проблем. Навіть не просто проблем, а оберемком біди!!! Зникшим у процесі спустошувального розорення колгоспам держава геть нічого не запропонувала. І таке продовжується всі ці роки. Чому я кажу, що держава повинна потурбуватися про виправлення тієї біди, прояв якої ми бачимо у Кірові як і в інших моїх селах?

Тому, що у свій час, задля облаштування всіх привабливих побутових зручностей у містах, ця ж таки держава роздягала і роззувала колгоспи, оцінюючи роботу колгоспника за такою вартістю робочої сили, що сьогоднішні молоді люди при таких пропозиціях чи навіть під примусом попрацювати - за краще вважали б «полізти у петлю»!!! І коли на вулиці Чернігова прориває водогін чи дає про себе знати посеред зими незручним запахом каналізація, я щось не можу згадати випадку, щоб мешканці прилеглих будинків чухали потилиці у пошуках коштів чи виконавців ремонту??? А от дядько у селі так і може простояти рік на колінах, бо не знайти йому тих грошей, для виконання ремонту у межах нинішніх цін на товари та послуги. А дороги, а всі інші зручності - від громадського транспорту, освітлення вулиць, розчищення їх від снігу чи поливання влітку!?

Хто особисто з городян з кишені платить за це? Звичайно, що є речі, до яких треба звикати і дядькові, і тіточці, та й нам з тобою, у порядку поступового переходу в іншій вимір життя, як то платні послуги у медицині, культурі, освіті тощо - нажаль в умовах мізерних заробітних плат, а разом і наднизької купівельної спроможності. А у твоїй Авдіївці чи моєму Горбові тим паче… Але там, де відкриваючи шлях до нахабної появи за рік-другий мільйонерів, зробивши при цьому зовсім жебрацькими сільські ради, держава і тільки держава повинна і зобов’язана розгребти всю кучу сорому, яка додушує останні промені на затухаючому багатті колись споконвіку яскравого за внутрішньою суттю життя під назвою «село»!!!

Складніша ситуація з храмом. Знаю, бо є прихильником повсюдного відродження українських святинь. Тут наш біль. Нікуди не подінешся – зросли у нашому краї після періоду войовничого атеїзму кілька поколінь «розкидаючих каміння», які не бачили до 1991 року наживо церковних куполів, священиків, не чули їхнього молитовного слова. Є питання - чому майже всі храми, за виключенням шести, у районі зруйнували по повній програмі? А поставлено-то було впродовж століть до півсотні???

І тут, шановний пане Василю, ми як завжди однодумці - у кожного своя дорога до храму. І найскоріш за все з відродженням храму припиниться процес руйнації за іншими напрямками життя. Звичайно що воля громади перш за все, хоча знов таки, якщо у Новгороді-Сіверському на готель «Слов’янський», поставлений на кістках 19-ти тисяч похованих радянських військовополонених, а так і отримавший прокляття вже у процесі будівництва, задля зупинки руйнації схилу яру (причина для християнина ясна як Божий день!!!) влада району просить від держави більше 5 мільйонів гривень (у безодню!!!), то я навіть не розумію подвійної чи потрійної моралі, якщо вона є у тих, у кого повинна б бути присутньою хоча б на час виконання владних повноважень перед народом!?

Борис ДОМОЦЬКИЙ, м.Новгород- Сіверський

Повністю стаття надрукована в газеті "Сіверщина". Запрошуємо приєднуватись до дискусії "Водогін для дядька з Кірового"