Пам’яті загиблих воїнів "Альфи"

Гірко плаче Україна сльозами і кров´ю,
Кат будує своє "завтра" на горі людському.
Гірко плаче Україна і тяжко ридає,
Своїх синів, що померли, сльозами вмиває.
Плаче ненька Україна,
Плаче кожна мати, та що сина відпустила волю здобувати.

Сьогодні минає два роки з часу страшного бою під Семенівкою, коли, боронячи рідну землю, віддали своє життя воїни і справжні патріоти полковник Аніщенко Олександр Григорович та майор Лужевський Руслан Михайлович. А цей вірш, написаний Тарасом Шевченком понад півтора століття тому, передає той біль, страждання і гіркоту втрат, які відчуваємо ми тепер та, ніби, описує події, що стали нашою дійсністю.

... 5 травня 2014 року, приблизно о 14 годині біля населеного пункту Семенівка Слов’янського району під час спеціального заходу в рамках проведення антитерористичної операції моторизована група, до складу якої входили бійці ЗСУ та співробітники Центру спеціальних операцій «А» Служби безпеки України, потрапила в добре сплановану й організовану засідку супротивника – справжнє вогняне кільце.

Жорстокий бій тривав близько двох годин. Воїнам було наказано зайняти оборону за БТРами. Під нищівним вогнем воїни продовжували відчайдушно відбивати атаки.
За свідченням учасників того пекельного бою, саме полковник Аніщенко Олександр Григорович та майор Лужевський Руслан Михайлович змогли організувати необхідний рух бронетехніки, під прикриттям якої бійці зайняли оборону. Вони вміло керували підлеглими та особисто виявляли й знищували вогневі точки супротивника.

Руслан Лужевський був інструктором групи "Альфа", майстер кульової стрільби, рукопашного бою та парашутного спорту, він добровільно зголосився йти цей бій, хоча за штатним розкладом міг залишитись на базі. Герой не бажав залишати в небезпеці побратимів. У бою Руслан бився по-справжньому героїчно і професійно. Тривалий час вів прицільний вогонь по бойовиках, прикривав відхід товаришів, діючи рішуче та сміливо, евакуював і врятував двох поранених, яких виніс у безпечне місце, а сам повернувся до бою. Очевидці бою розказали, що Руслан Лужевський вів прицільний вогонь по ворогу, лежачи поблизу залізничного переїзду, до кінця прикривав відхід зведеного загону, чим багатьом врятував життя.

Навіть вже отримавши численні поранення, полковник Аніщенко та майор Лужевський продовжували вести вогонь, прикриваючи своїх товаришів, і загинули від поранень на місці бою.
Тільки в цій операції було втрачено трьох героїв та 18 бійців зазнали поранень.

За особисту мужність і героїзм, виявлені під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі та незламність духу Указом Президента України вони нагороджені орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно). Іншими Указами кожному присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).

Сьогодні можна констатувати, що 5 травня 2014 року під Слов'янськом почалися справжні бойові дії, коли наші хлопці протистояли добре підготовленому і вишколеному ворогу. Наші воїни не здалися, проявили себе справжніми бійцями.

Вони були звичайними людьми. І в останню мить віддали нам найдорожче – своє життя. За нас віддали. Аби ми жили. Долюбили за них, пісень за них доспівали.

Найкращі з кращих падають від куль,
Грудьми своїми землю прикривають.
Сумним набатом в селах і містах
Звучать слова: «Герої не вмирають!»
Вічна пам’ять загиблим Героям.

Андрій КОРЖЕНКО