Отже, Линовиця...

Щиро кажучи, очікували дещо більшого, адже туристичні сайти та путівники розповідали про це містечко доволі цікаво. І якщо помістя де Бальменів знайшли одразу - маячком слугувала вхідна брама з баштою в самому центрі, то обійстя й парк Жевахових довелося пошукати й поблукати...

У 1780 році Линовицю купив дехто Іван Стоянович, але через рік відпродав половину села родині Башилових. Поміщиця Софія Башилова у 1809 році вийшла заміж за графа Петра де Бальмена (нащадка відомого шотландського роду) і з того часу історія села пішла по новому руслу.

Линовиця із глухого села перетворилася на осередок культури. У ХІХ ст. маєток де Бальменів відвідали: Іван Котляревський, Євген Гребінка, Олександр Афанасьєв-Чужбинський, Нестор Кукольник, Іван Муравйов-Апостол, Лев Жемчужников та ін. Від маєтку, як я вже згадала, збереглася надбрамна башта (чи не єдина подібна споруда на Лівобережжі), модерновий флігель на території СТО цукрового заводу (його не побачили), конюшні та залишки парку (доволі занедбаного, а озеро - бруднюще).

Мешканці Линовиці ще й досі пишаються дружбою свого колишнього односельця Якова де Бальмена із Тарасом Шевченком (Кобзар кілька раз гостював у маєтку де Бальменів). Загибель Якова під час кавказької війни надихнула Шевченка написати „Кавказ”. В парку про це нагадує "камінь Шевченка".
А ще тут побачили розкішний дуб.

Де Бальменам у ХІХ ст. належала лише половина Линовиці, а от іншою половиною володіли нащадки давнього грузинського княжого роду Джавахішвілі, причому один із останніх представників цієї родини, яку на російський манер називали Жеваховими, був канонізований як Святий Іоасаф.

Від маєтку Жевахових у Линовиці нічого не збереглося, але в парку ми хотіли побачити алеї веймутової сосни. Переважна частина дерев всохла і парк зараз нагадує джунглі. Напевно, громаді варто з цим щось робити.

Вікторія СИДОРОВА