Так трапилося, друзі, що, опрацьовуючи певний матеріал, я дещо занурився у вивчення радянської естради, майже всуціль російськомовної, звісно. Запідозрити мене у симпатії до радянського зможе хіба що параноїк , тому все ж скажу. Більшість тих виконавців і поетів - пісенників, зокрема Міхаіл Матусовскій, родом із Луганська, таки отруїли українську ментальність сумішшю романтичною лірики, таланту (хоча би перші-ліпші рядки – самому, на жаль, подобається своєю пронизливістю: «Сиреневый туман над нами проплывает, над тамбуром горит полночная звезда//кондуктор не спешит, кондуктор понимает, что с девушкою я прощаюсь навсегда». ) і радянського патріотизму.
Звісно, це лише одна із підсвідомих причин нашого відчуття культурної другосортності. Мені здається, що переважна більшість наших високих чиновників чи недурних людей взагалі не читає українську літературу. Або іноді гортає її найрозпіареніші варіанти. Я не раз стикався із якоюсь дивною підозріливістю, прихованою погордою певної кількості начебто недурних, але – повірте! - зовсім не геніальних
Под "Сиреневый туман" с киевского вокзала на восток, на целину и стройки коммунизма уезжали сотни тысяч, а может миллионы украинцев, в т. ч. я, два моих брата, 9 одногрупников. Более эмоциональной песни я за всю свою жизнь не слышал. А как хорошо под "Сиреневый туман" танцуется! Сейчас с Украины и на восток и на запад опять уезжают миллионы украинцев и неплохо было бы на киевском вокзале опять крутить эту песню. А ещё "День победы".
0
