Опозицією керує ...генерал КГБ
Андрій Кожем’якін народився 1965 року в Одесі в родині офіцера КГБ, в майбутньому одного із засновників СБУ та генерал-лейтенанта служби Анатолія Кожем’якіна. В інтерв’ю «Цензор.нет» у грудні 2006-го він заявляв: «Я із сім’ї спадкових чекістів і пишаюся цим… До 1991-го батько в КГБ працював по «п’ятій лінії» (боротьба з підривними ідеологічними центрами і т. ін.) на Західній Україні… Для мене в житті він був і залишається великим авторитетом… як професіонал спецслужби. Я завжди прагнув бути схожим на нього». З 1986 року Андрій Анатолійович служив на ЧФ у диверсійних частинах підводників. У 1988-му закінчив школу КГБ в Новосибірську, після чого продовжував службу в Севастополі уже в «особливому відділі».
Батько Андрія Анатолійовича стояв біля джерел й очолив засноване у 1991-му Головне управління боротьби з корупцією та організованою злочинністю в щойно створеній СБУ. Відтоді і його син покинув ЧФ та перейшов на роботу до Служби безпеки, де вже за десятиліття доріс до посади полковника (2002-й), а після смерті батька 2005-го очолив антикорупційний відділ. Того самого року він уже став генерал-майором. Саме тоді СБУ нетривалий час очолював Олександр Турчинов, з відставкою якого пішов зі служби в політику і Кожем’якін. Саме з його ім’ям часто пов’язують формування внутрішньої служби безпеки в «Батьківщині», що відіграла не останнє місце у зміцненні позицій тандему Турчинов – Кожем’якін і врешті створила передумови для встановлення їхнього контролю над нею. Провідну роль у згаданому тандемі природно відводили фактичному співзасновникові «Батьківщини» Олександру Турчинову, проте з огляду на події останнього часу не можна цілковито виключати, що справжнім «ведучим» у підсумку є саме «спадковий чекіст», який при цьому, можливо, ще й не остання ланка.
Не виключено, що це лише збіг, однак родинні стосунки, нехай, на перший погляд і досить опосередковано, можуть пов’язувати Андрія Кожем’якіна з наближеними до російського керівництва людьми. Його донька Дарина з 2007 року одружена з Романом Коржем, який є представником російської юридичної фірми «Барщевский и Партнеры» в Києві. Її засновник – відомий своїми близькими зв’язками з кремлівським керівництвом, колишній представник уряду РФ в низці інституцій Міхаіл Барщєвскій, який, зокрема, спільно з Борісом Ґрізловим та Сєрґєєм Міроновим у грудні 2007-го став одним із ініціаторів висування на посаду технічного президента РФ Дмітрія Мєдвєдєва.
Водночас не все до кінця зрозуміло й у відносинах Андрія Кожем’якіна з Банковою. Владислав Ярцев, чоловік його сестри Вікторії, нещодавно став об’єктом кримінального переслідування. Обіймаючи посаду заступника голови Солом’янської РДА в місті Києві, у лютому 2011-го він був затриманий за підозрою в одержанні хабара у розмірі 50 тис. грн. У березні поточного року в інтернеті з’явилася інформація анонімних джерел в Адміністрації Януковича, які стверджували, що Андрій Кожем’якін особисто відвідував Банкову для досягнення домовленості про закриття справи свого зятя. За місяць, у квітні 2012-го (більш як через рік після її порушення), Владислава Ярцева справді виправдали «у зв’язку з відсутністю складу злочину». Чому від моменту порушення справи до її закриття минуло стільки часу? Чи пов’язано це з тим, що лише в грудні 2011-го Андрій Кожем’якін був обраний головою фракції БЮТБ у парламенті й саме від нього значною мірою стали залежати дії бютівців у Верховній Раді?
ЧУЖА ІДЕНТИЧНІСТЬ
Разом із тим в Андрія Кожем’якіна немає підстав відчувати докори сумління через здачу державної мови чи, скажімо, ратифікацію Харківських угод у 2010 році. Він уособлює те коло бютівців, для яких питання української мови, як і інших базових підвалин національної ідентичності, зокрема власної історії, залишалися чужими. Свого часу він, по-суті, репрезентував внутрішню опозицію і зовнішньополітичному курсу Юлії Тимошенко, коли не приховував, що виступає за нейтральний статус України, та відкидав євроатлантичну інтеграцію.
Спадковий офіцерський корпус КГБ був елітою совка, у якої сформувалася власна оригінальна ідентичність, що не мала і не могла мати нічого спільного з національними рисами та цінностями народів, котрі боролися проти окупаційного тоталітарного режиму. «Чекісти» належали до привілейованої касти, чи не найбільше асимільованої і в ментально-культурному сенсі. У спецслужби держави, на відміну від її партноменклатури, було значно менше умов для збереження навіть національно-республіканського розподілу. Крім того, крах СРСР став для них значною мірою особистісною трагедією, яка знищила їхній привілейований статус. Однак Яценюк, своєю чергою, не може не розуміти, що це не відображає реальних настроїв українського суспільства, принаймні тієї його частини, яка становить електоральний кістяк об’єднаних. Адже саме він буде змушений відповідати за них подальшою втратою підтримки громадян.
Тиждень
| Читайте також |
| Коментарі (3) |
|
| |
0
