Окупований Тибет: політика Китаю
Все більше міжнародних гравців усвідомлюють те, що сучасні тоталітарні режими становлять системну загрозу для вільного світу. Проте чи є дієва протидія цим викликам?
Китайська Народна Республіка, проголошена 1 жовтня 1949 року, згідно з конституцією — соціалістична держава, але фактично це авторитарна диктатура.
За часів Мао Цзедуна Комуністична партія Китаю (КПК) прийшла до влади після повалення тодішнього правлячого уряду Гоміндану, який під назвою Китайська Республіка перебрався на Тайвань. Після цього Мао наказав своїм військам вторгнутися в Східний Туркестан і Тибет. Обидві ці території перебувають під незаконною окупацією Пекіна.
В річницю заснування КНР в декількох європейських столицях організували акцію протесту "Глобальний альянс за Тибет" і переслідувані меншини, включаючи гонконгців, південних монголів, тибетців і уйгурів.
Роки правління компартії Китаю вплинули на їхні нації та громади, від військового вторгнення та окупації їхніх країн до порушень прав людини в наш час, включаючи масові затримання, тортури, релігійні репресії, культурне викорінення та насильство з боку поліції та сил безпеки.
В свою чергу Європейський буддистський союз (ЄБС) закликав уряд Китаю не втручатися у справи тибетського буддизму. Зокрема, ЄБС підкреслив необхідність того, щоб китайський уряд поважав освячену часом традицію визнання реінкарнації високих лам (монахів), включаючи шанованого Його Святості Далай-ламу, адже відповідальність за вибір реінкарнації тибетських лам, зокрема Далай-лами, належить виключно тибетському народу.
Також ЄБС закликав міжнародне співтовариство утриматися від визнання будь-якого лами, призначеного китайською владою. Однією з ключових вимог ЄБС є те, щоб уряд Китаю відновив канали діалогу з представниками Його Святості Далай-лами. Такий діалог розглядається як значимий у вирішенні та потенційному розв’язанні довготривалого китайсько-тибетського конфлікту.
Навіть після більш ніж семи десятиліть міжнародної кампанії по захисту свободи, Тибет залишається під жорстокою китайською окупацією. Є випадки засудження до двох років ув’язнення тибетців які мали на своєму смартфоні фотографії тибетського духовного лідера у вигнанні.
У Китаї діє сувора заборона на володіння та розповсюдження зображень Далай-лами в Тибеті, і особам, спійманим за порушення цього правила, часто загрожує ув’язнення, а в деяких випадках — жорстоке поводження та звинувачення в «підбурюванні до сепаратизму» або пов’язаних з ним порушеннях державної безпеки.
Крім того, уряд Китаю запроваджує примусову систему шкільних інтернатних закладів у Тибеті з метою культурної асиміляції тибетських дітей із культурою більшості ханьців (самоназва китайців). У той же час закриваються власне тибетські школи та маргіналізується тибетська мова. Комітет ООН з економічних, соціальних і культурних прав (CESCR) різко розкритикував політику шкіл-інтернатів, закликавши її негайно скасувати, адже ця шкільна схема відокремила мільйон тибетських дітей від їхніх сімей.
КПК використовує також музеї як інструменти впливу у Тибеті. Китай стверджує, що ці культурні установи сприяють освіті та культурному взаєморозумінню.Музеї відіграють важливу роль у збереженні та популяризації культурної спадщини та допомагають краще зрозуміти історію. Однак музеї і культурні установи в окупованому Тибеті прагнуть легітимізувати владу Китаю на над регіоном, а також просувати особливі китайські наративи про тибетську культуру, спотворюючи тибетську історію, зручно формуючи її відповідно до китайського контексту.
Йдеться і про лінгвістичний зсув у назвах і це не просто випадковий переклад, це відображення постійних зусиль китайського уряду позбавити Тибет його окремої ідентичності та асимілювати його в ширшій китайській структурі.
Маніпулювання історичними подіями та замовчування важливих аспектів тибетської культури ще більше підкреслюють асиміляцію регіону. Тибетці у вигнанні ведуть відважну боротьбу проти спотворення Китаєм їхнього минулого. Зокрема, творений Тибетський музей у Дхарамсалі, Індія, який візуалізує історію та культуру тибетського народу, що відмінно від представленого в музеях Китаю.
З 2009 року понад 155 тибетців принесли найвищу жертву, самоспаленням віддавши своє життя під час протестів, що є відображенням болю, який відчувають тибетці через окупацію їхньої країни та систематичне викорінення їхньої ідентичності. Незважаючи на цей відчай, жителі Тибету ніколи не припиняли чинити опір.
Під керівництвом комуністів китайський уряд пригнічує уйгурський народ Сіньцзяну, розвалює китайсько-британську угоду щодо Гонконгу та демонтує там демократію, погрожує Тайваню і продовжує жорстоке переслідування тибетського народу та релігійних меншин.
Гельсінський фонд з прав людини звинуватив Китай у глобальних маніпуляціях мас-медіа. Пекін створює власну інформаційну екосистему шляхом кооптації іноземної політичної еліти та журналістів, щорічно витрачаючи мільярди доларів на маніпулювання інформацією, включно з придбанням часток в іноземних ЗМІ, інвестуванням у супутникові мережі та цифрові телевізійні послуги. Цим шляхом давно йде Росія.
Все більше міжнародних гравців усвідомлюють те, що сучасні тоталітарні режими становлять системну загрозу для вільного світу. Проте чи є дієва протидія цим викликам?
Сергій ДЖЕРДЖ, НВ
Китайська Народна Республіка, проголошена 1 жовтня 1949 року, згідно з конституцією — соціалістична держава, але фактично це авторитарна диктатура.
За часів Мао Цзедуна Комуністична партія Китаю (КПК) прийшла до влади після повалення тодішнього правлячого уряду Гоміндану, який під назвою Китайська Республіка перебрався на Тайвань. Після цього Мао наказав своїм військам вторгнутися в Східний Туркестан і Тибет. Обидві ці території перебувають під незаконною окупацією Пекіна.
В річницю заснування КНР в декількох європейських столицях організували акцію протесту "Глобальний альянс за Тибет" і переслідувані меншини, включаючи гонконгців, південних монголів, тибетців і уйгурів.
Роки правління компартії Китаю вплинули на їхні нації та громади, від військового вторгнення та окупації їхніх країн до порушень прав людини в наш час, включаючи масові затримання, тортури, релігійні репресії, культурне викорінення та насильство з боку поліції та сил безпеки.
В свою чергу Європейський буддистський союз (ЄБС) закликав уряд Китаю не втручатися у справи тибетського буддизму. Зокрема, ЄБС підкреслив необхідність того, щоб китайський уряд поважав освячену часом традицію визнання реінкарнації високих лам (монахів), включаючи шанованого Його Святості Далай-ламу, адже відповідальність за вибір реінкарнації тибетських лам, зокрема Далай-лами, належить виключно тибетському народу.
Також ЄБС закликав міжнародне співтовариство утриматися від визнання будь-якого лами, призначеного китайською владою. Однією з ключових вимог ЄБС є те, щоб уряд Китаю відновив канали діалогу з представниками Його Святості Далай-лами. Такий діалог розглядається як значимий у вирішенні та потенційному розв’язанні довготривалого китайсько-тибетського конфлікту.
Навіть після більш ніж семи десятиліть міжнародної кампанії по захисту свободи, Тибет залишається під жорстокою китайською окупацією. Є випадки засудження до двох років ув’язнення тибетців які мали на своєму смартфоні фотографії тибетського духовного лідера у вигнанні.
У Китаї діє сувора заборона на володіння та розповсюдження зображень Далай-лами в Тибеті, і особам, спійманим за порушення цього правила, часто загрожує ув’язнення, а в деяких випадках — жорстоке поводження та звинувачення в «підбурюванні до сепаратизму» або пов’язаних з ним порушеннях державної безпеки.
Крім того, уряд Китаю запроваджує примусову систему шкільних інтернатних закладів у Тибеті з метою культурної асиміляції тибетських дітей із культурою більшості ханьців (самоназва китайців). У той же час закриваються власне тибетські школи та маргіналізується тибетська мова. Комітет ООН з економічних, соціальних і культурних прав (CESCR) різко розкритикував політику шкіл-інтернатів, закликавши її негайно скасувати, адже ця шкільна схема відокремила мільйон тибетських дітей від їхніх сімей.
КПК використовує також музеї як інструменти впливу у Тибеті. Китай стверджує, що ці культурні установи сприяють освіті та культурному взаєморозумінню.Музеї відіграють важливу роль у збереженні та популяризації культурної спадщини та допомагають краще зрозуміти історію. Однак музеї і культурні установи в окупованому Тибеті прагнуть легітимізувати владу Китаю на над регіоном, а також просувати особливі китайські наративи про тибетську культуру, спотворюючи тибетську історію, зручно формуючи її відповідно до китайського контексту.
Йдеться і про лінгвістичний зсув у назвах і це не просто випадковий переклад, це відображення постійних зусиль китайського уряду позбавити Тибет його окремої ідентичності та асимілювати його в ширшій китайській структурі.
Маніпулювання історичними подіями та замовчування важливих аспектів тибетської культури ще більше підкреслюють асиміляцію регіону. Тибетці у вигнанні ведуть відважну боротьбу проти спотворення Китаєм їхнього минулого. Зокрема, творений Тибетський музей у Дхарамсалі, Індія, який візуалізує історію та культуру тибетського народу, що відмінно від представленого в музеях Китаю.
З 2009 року понад 155 тибетців принесли найвищу жертву, самоспаленням віддавши своє життя під час протестів, що є відображенням болю, який відчувають тибетці через окупацію їхньої країни та систематичне викорінення їхньої ідентичності. Незважаючи на цей відчай, жителі Тибету ніколи не припиняли чинити опір.
Під керівництвом комуністів китайський уряд пригнічує уйгурський народ Сіньцзяну, розвалює китайсько-британську угоду щодо Гонконгу та демонтує там демократію, погрожує Тайваню і продовжує жорстоке переслідування тибетського народу та релігійних меншин.
Гельсінський фонд з прав людини звинуватив Китай у глобальних маніпуляціях мас-медіа. Пекін створює власну інформаційну екосистему шляхом кооптації іноземної політичної еліти та журналістів, щорічно витрачаючи мільярди доларів на маніпулювання інформацією, включно з придбанням часток в іноземних ЗМІ, інвестуванням у супутникові мережі та цифрові телевізійні послуги. Цим шляхом давно йде Росія.
Все більше міжнародних гравців усвідомлюють те, що сучасні тоталітарні режими становлять системну загрозу для вільного світу. Проте чи є дієва протидія цим викликам?
Сергій ДЖЕРДЖ, НВ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |