реклама партнерів:
Головна › Новини › КУЛЬТУРА

Ода сільським бібліотекам (з приводу закриття їх)

24-Лис-21 454 0.0 0
П’ятирічною я увійшла в сільську бібліотеку. То була маленька хатка з глиняною долівкою, але там на довгому столі було розкладене багатство: книжки з яскравими малюнками і веселими віршиками великими буквами. Частину тих віршиків я й досі пам’ятаю: «Була собі хатинка – Дірявий чобіток, А в ній жила бабуся І з нею сто діток»…Не батьки змусили завчити – само лягало на пам’ять, бо картинка в уяві незвичайна і мова легка й «прИкладна» (так у нас у селі називали вдале римування). І ще до школи я всі такі книжечки прочитала.

Тоді настав час бібліотеки шкільної. Школа наша жила в колишньому панському маєтку між двома селами, і в п’ятому класі ми перетягали усі збірники народних казок із трьох бібліотек, були там, запам’яталось, навіть африканські й корейські казки. Ми залишалися після уроків у школі й читали вголос. Не знаю, чи відомо про це було педагогам, але нам було затишно й дружньо без них, самим, наодинці з казками.

У сільській бібліотеці читачеві доступні усі книжки, і я й досі не люблю бібліотеки, де маю замовити конкретну книжку, НЕ БАЧИВШИ, що там є ще: ніби в ювеліра наосліп купували виріб, рекомендований подругою, коли навколо безліч прикрас, які припали б до душі особисто мені. Я любила ходити, придивлятися, відкривати книжки, прочитувати пару абзаців, щоб відразу склалося уявлення по розум і талант письменника; любила знаходити написи на полях, ще ДО кулькових ручок, чорнилом: «Дуже хароша книжка» – приємно було уявляти, як потрясла оповідь просту душу не дуже грамотної тітки Ганни чи Палажки; дуже подобалось знаходити книжку зачитану, зжовклу, заяложену селянськими руками, такими були всі книжки Дімарова…

У нашій бібліотеці я знайшла повне, 6-томне видання Лермонтова, і з того часу, із 6-го класу, полюбила. Там знайшла «Гуси-лебеді летять» Стельмаха – і перечитала тричі, такою неймовірно красивою, кольоровою й прозорою була мова, такими красивими були герої. Там же знайшла Достоєвського – і зненавиділа на все життя задушливість і безнадійність його слова. Потім, відробляючи студентську «картошку» по місяцю, я завжди ходила в місцеву бібліотеку і завжди знаходила скарби, і друзі підтверджували: у сільській простецькій книгарні знайдеш те, що украй рідко й по великому блату можна роздобути в розхвалених бібліотеках великих міст.

Сільська бібліотека славна саме самостійністю вибору. Літературу в школі ми вивчаємо з примусу, заради оцінки, і я не впевнена, що однокласники мої читали хоч один твір, заданий у школі, – але кожен з них пережив як душевне потрясіння першу книжку, обрану й прочитану самостійно. Бо тільки самостійно, наодинці з книжкою, росте душа.

І якщо українська влада бібліотеки закриває, то тим самим вона закриває можливості духовного росту, прирікає наш народ на повну бездуховність і бездушність.

Галина ОПРИШКО



Теги:закриття бібліотек, сільська бібліотека, Дімаров, Галина Опришко


Читайте також



Коментарі (0)
avatar