О шостій вечора після війни...
Ми чекаємо перемоги, ми прагнемо перемоги, ми наближаємо перемогу, як тільки можемо і робимо те, на що тільки здатні.А чи уявляємо ми те, що буде після перемоги?
Далі ви прочитаєте текст, який вас обурить, виведе з рівноваги та навіть декого занурить у стан депресії. Але це озвучити не лише можна, а й необхідно. Бо від цього залежить наше подальше життя.
Так яке ж буде наше життя після перемоги?
Перше, з чим ми стикнемось - безгрошів'я. Вже зараз знайти бодай якусь роботу - майже неможливо. А знайти гарну зарплату ще менш реально. І це за умови, що величезна частина суспільства фізично не перебуває в Україні.
Оті обурення військових щодо зниження зарплат - це ще квіточки. Ягідки їх чекають по поверненню додому, коли після навіть тих 25-30 тис гривень на місяць (про 100 тис і мови нема) вони опиняться віч на віч з реальними побутовими проблемами, де волонтери попоїсти не привезуть, авто заправляти доведеться виключно за свої, а заробити грошей у кращому випадку вийде не більше 10 000 грн на місяць, вислухуючи москворотого дрища-начальника в окулярах, який за спізнення на роботу впаяє штраф розміром з тижневий заробіток.
Сподівання на пільги можна вже забувати назавжди. Оті безкоштовні проїзди, дешева комуналка, додаткові відпустки, лікування і т.п. - залишаться у мріях. Такого навантаження жоден бюджет не потягне. Банально нема і не буде грошей, щоб покривати ті пільги. Випхання з маршруток не буде, бо самих маршруток не буде. Не може перевізник возити дві третини салону безкоштовно. Саме безкоштовно, бо компенсації за ці пільги держава нікому не сплатить. І так в усьому. Тут або скасування пільг, або закриття бізнесу. Інше неможливе.
Також слід згадати про "я тебе туди не посилав". Ой як палатиме у багатьох. Палатиме не просто, а яскраво. І будуть побиття на вулицях, у магазинах, на роботі і навіть вдома. Образи накладатимуться на неврівноваженість та зруйновану психіку ветеранів і пол'ється кров річками, а тюрми наповняться мешканцями. І не треба себе тішити надією, що суспільство буде інше та з повагою буде ставитись до кожного, хто воював. Не буде - визнайте це.
Вояки прийдуть додому з думкою, що тепер всі навколо їм винні за кожен день в окопі, під обстрілами, за те, що він там був. Вимагатимуть, саме вимагатимуть, до себе поваги від усіх навколо. І на ці вимоги отримають відповідь. Оту, про яку я згадав вище.
Наступне - це зухвальство влади. Саме влада буде маніпулювати суспільством і ветеранами, щоб зіштовхнути їх між собою, аби тільки втриматись на керівних стільцях. Об ветеранів витиратимуть ноги, будуть звинувачувати в усіх проблемах, тикатимуть за кожну найменшу провину, а свої помилки спишуть на простих людей. Держава закрутить так гайки, що мало не буде нікому.
І це все - стосується виключно суспільства.
Але після перемоги буде ще й багато іншого. Наприклад, економіка - її нема і не буде ще довго. Грошей держава не має від слова "взагалі", а допомога за красиві очі припинеться, як тільки не буде потреби далі воювати. Самі для себе ми зараз заробляємо лише 20% від потрібного. Виробництва стоять, бізнес стоїть, все стоїть і рушати навіть не думає.
Гривня взагалі нічим не забезпечена, окрім щотижневих безкоштовних траншів, розміром як річний бюджет будь-якої області. Їх не буде - не буде нічого.
І це ще ви не уявляєте, що буде з комунальним сектором. Отой блекаут, який ми пережили - буде як новорічна ялинка у порівнянні з темрявою, що нас чекає. То нас вимикали, бо типу електрики не вистачало. А після перемоги будуть вимикати містами і районами через несплату за спожите. А тарифи зростуть разів так у 5, якщо не більше. І так само вода, тепло, газ... Якщо зараз комуналка вкладається у 3-4 тис грн, то після перемоги ця сума перетвориться на 10-14 тис грн. І це ще без умови інфляції, яка неодмінно буде. Гривня здешевшає у рази. Долар по 100 або навіть по 200 - протягом року після перемоги є цілком реальним майбутнім.
Але... хто ж зараз про це думає? Та ніхто. А ще менше тих, хто до цього готується.
Виїхати, сховатись, втекти - не вийде. Навіть тих, хто зараз по Європах пересиджує війну і ще не отримав громадянства інших країн - прохатимуть на вихід з речами. "...Нема війни - ми вас не затримуємо. Додомку любі. Погостювали і досить. Нам свої проблеми вирішувати треба і без вас це зробити набагато простіше...".
Тож... буде важко. Дуже важко, незрозуміло, до відчаю і крику. Можливо це триватиме не довго, а можливо і десятиліттями. І це торкнеться кожного, усіх без винятку.
Тому...
Мало чекати перемогу. Треба думати як жити після перемоги. Чим жити, як виживати, як відновлюватись, як будувати все, про що мріємо зараз.
І все це, що я виклав, не залежить від вашого обурення чи схвалення. Воно залежить виключно від того, чи на часі турбота про майбутнє чи "нада проста нємнога падаждать"....
Анатолій ЯРОВЕД
Далі ви прочитаєте текст, який вас обурить, виведе з рівноваги та навіть декого занурить у стан депресії. Але це озвучити не лише можна, а й необхідно. Бо від цього залежить наше подальше життя.
Так яке ж буде наше життя після перемоги?
Перше, з чим ми стикнемось - безгрошів'я. Вже зараз знайти бодай якусь роботу - майже неможливо. А знайти гарну зарплату ще менш реально. І це за умови, що величезна частина суспільства фізично не перебуває в Україні.
Оті обурення військових щодо зниження зарплат - це ще квіточки. Ягідки їх чекають по поверненню додому, коли після навіть тих 25-30 тис гривень на місяць (про 100 тис і мови нема) вони опиняться віч на віч з реальними побутовими проблемами, де волонтери попоїсти не привезуть, авто заправляти доведеться виключно за свої, а заробити грошей у кращому випадку вийде не більше 10 000 грн на місяць, вислухуючи москворотого дрища-начальника в окулярах, який за спізнення на роботу впаяє штраф розміром з тижневий заробіток.
Сподівання на пільги можна вже забувати назавжди. Оті безкоштовні проїзди, дешева комуналка, додаткові відпустки, лікування і т.п. - залишаться у мріях. Такого навантаження жоден бюджет не потягне. Банально нема і не буде грошей, щоб покривати ті пільги. Випхання з маршруток не буде, бо самих маршруток не буде. Не може перевізник возити дві третини салону безкоштовно. Саме безкоштовно, бо компенсації за ці пільги держава нікому не сплатить. І так в усьому. Тут або скасування пільг, або закриття бізнесу. Інше неможливе.
Також слід згадати про "я тебе туди не посилав". Ой як палатиме у багатьох. Палатиме не просто, а яскраво. І будуть побиття на вулицях, у магазинах, на роботі і навіть вдома. Образи накладатимуться на неврівноваженість та зруйновану психіку ветеранів і пол'ється кров річками, а тюрми наповняться мешканцями. І не треба себе тішити надією, що суспільство буде інше та з повагою буде ставитись до кожного, хто воював. Не буде - визнайте це.
Вояки прийдуть додому з думкою, що тепер всі навколо їм винні за кожен день в окопі, під обстрілами, за те, що він там був. Вимагатимуть, саме вимагатимуть, до себе поваги від усіх навколо. І на ці вимоги отримають відповідь. Оту, про яку я згадав вище.
Наступне - це зухвальство влади. Саме влада буде маніпулювати суспільством і ветеранами, щоб зіштовхнути їх між собою, аби тільки втриматись на керівних стільцях. Об ветеранів витиратимуть ноги, будуть звинувачувати в усіх проблемах, тикатимуть за кожну найменшу провину, а свої помилки спишуть на простих людей. Держава закрутить так гайки, що мало не буде нікому.
І це все - стосується виключно суспільства.
Але після перемоги буде ще й багато іншого. Наприклад, економіка - її нема і не буде ще довго. Грошей держава не має від слова "взагалі", а допомога за красиві очі припинеться, як тільки не буде потреби далі воювати. Самі для себе ми зараз заробляємо лише 20% від потрібного. Виробництва стоять, бізнес стоїть, все стоїть і рушати навіть не думає.
Гривня взагалі нічим не забезпечена, окрім щотижневих безкоштовних траншів, розміром як річний бюджет будь-якої області. Їх не буде - не буде нічого.
І це ще ви не уявляєте, що буде з комунальним сектором. Отой блекаут, який ми пережили - буде як новорічна ялинка у порівнянні з темрявою, що нас чекає. То нас вимикали, бо типу електрики не вистачало. А після перемоги будуть вимикати містами і районами через несплату за спожите. А тарифи зростуть разів так у 5, якщо не більше. І так само вода, тепло, газ... Якщо зараз комуналка вкладається у 3-4 тис грн, то після перемоги ця сума перетвориться на 10-14 тис грн. І це ще без умови інфляції, яка неодмінно буде. Гривня здешевшає у рази. Долар по 100 або навіть по 200 - протягом року після перемоги є цілком реальним майбутнім.
Але... хто ж зараз про це думає? Та ніхто. А ще менше тих, хто до цього готується.
Виїхати, сховатись, втекти - не вийде. Навіть тих, хто зараз по Європах пересиджує війну і ще не отримав громадянства інших країн - прохатимуть на вихід з речами. "...Нема війни - ми вас не затримуємо. Додомку любі. Погостювали і досить. Нам свої проблеми вирішувати треба і без вас це зробити набагато простіше...".
Тож... буде важко. Дуже важко, незрозуміло, до відчаю і крику. Можливо це триватиме не довго, а можливо і десятиліттями. І це торкнеться кожного, усіх без винятку.
Тому...
Мало чекати перемогу. Треба думати як жити після перемоги. Чим жити, як виживати, як відновлюватись, як будувати все, про що мріємо зараз.
І все це, що я виклав, не залежить від вашого обурення чи схвалення. Воно залежить виключно від того, чи на часі турбота про майбутнє чи "нада проста нємнога падаждать"....
Анатолій ЯРОВЕД
| Читайте також |
| Коментарі (0) |