Новорічне побажання політикам до 112-річчя від дня народження Степана Бандери
1 січня відзначаємо 112-ту річницю від дня народження Степана Бандери, борця за незалежність України у 20-му столітті, лідера Організації українських націоналістів.
У наш час, вже в незалежній Українській державі, роль і місце цієї легендарної постаті у визвольному русі, коли триває російська агресія проти нашої країни, визначається в масовій свідомості достатньо просто: у публічних заходах та неформальному спілкуванні у важкому 2014-му та наступних роках громадяни, щоб продемонструвати свою позицію у цій війні, масово кажуть або пишуть: «Я — бандерівець».
НОВОРІЧНЕ ПОБАЖАННЯ ВСІМ УКРАЇНСЬКИМ ПОЛІТИКАМ ВІД ГРОМАДИ ДО НАЦІОНАЛЬНОГО РІВНЯ: НАСЛІДУЙТЕ ПРИКЛАД СТЕПАНА БАНДЕРИ ЯК ЛЮБИТИ УКРАЇНУ, СЛУЖИТИ УКРАЇНСЬКОМУ НАРОДОВІ!
НАСЛІДУЙТЕ ПРИКЛАД ЯК БРАТИ ПОВНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ НА СЕБЕ, ЖЕРТВУВАТИ СВОЇМ ЖИТТЯМ, СТАТКАМИ, КАР’ЄРОЮ!
Ось три епізоди з життя Степана Бандери, коли він ризикував своїм життям заради України.
1935-1936 роки, Польща, Варшавський судовий процес над членами ОУН. Степан Бандера, розуміючи, що за свою революційно-визвольну діяльність у складі нелегальної організації може отримати смертний вирок, поводив себе гідно. Він разом із соратниками на лаві підсудних перетворив судовий процес на форум пропаганди ідей національно-визвольної боротьби серед українського суспільства та світової громадськості. На початку процесу Бандера, за спогадами польського прокурора В. Желенського, почав із заяви: «Як український громадянин не підлягаю польським законам». Він виступав виключно українською мовою. Цілком природним було гасло Бандери, проголошене на судовому процесі: «Згинути, а не зрадити»!
До речі, він за діяльність крайової організації ОУН повністю взяв відповідальність на себе.
Його дійсно засудили на кару смерті, але побоялися її виконати, замінивши на довічне ув’язнення. Такі були авторитет і сила духу 27-річного патріота.
30 червня 1941 року ОУН під керівництвом Бандери проголосила Акт відновлення незалежності України. Він у цей час був під надзором гестапо у Кракові як небезпечна особа.
3 липня 1941 року, місто Краків, офіційна розмова Степана Бандери із заступником державного секретаря нацистської Німеччини Ернстом Кундтом. На звинувачення у самовільному проголошенні відновлення незалежності держави він чітко заявив: «Я хочу ще раз вияснити, що всі мої накази не залежали від будь-якого розпорядження чи згоди німецьких властей. Видаючи свої накази, я не покладався на жодні німецькі власті, ані на їхнє погодження, але тільки на мандат, який я отримав від українського народу».
Отже, знову між життям і смертю. Нацисти не добилися від нього відкликання Акту відновлення незалежності України, однозначно викрили себе як загарбники, поневолювачі Українського народу.
І знову вже нацисти побоялися вбити Бандеру, запроторивши його у концтабір «Заксенгаузен» до особливого сектору-бараку для найбільш небезпечних ворогів райху.
1955 рік, Федеративна Республіка Німеччина, де в еміграції на 5-му Великому Зборі Бандеру обрали головою проводу Закордонних частин ОУН. Тоді Бандера заявив: «Я приймаю Ваш вирок смерти».
Отже, він гранично ясно розумів, що СРСР — комуністичний тоталітарний режим — постарається його вбити (до цього останнього обрання вже було кілька спроб замаху терористами радянських спецслужб). Так і сталося 15 жовтня 1959 року у місті Мюнхен.
Таким чином, сучасним українським політикам бажаємо такої відданості Україні, твердості духу і силу волі як у легендарного Героя — Степана Бандери.
Тільки так наш народ досягне миру на українських умовах перемоги, буде успішний, щасливий і заможний!
Слава Україні!
Героям слава!
Сергій Бутко,
Український інституту національної пам’яті
У наш час, вже в незалежній Українській державі, роль і місце цієї легендарної постаті у визвольному русі, коли триває російська агресія проти нашої країни, визначається в масовій свідомості достатньо просто: у публічних заходах та неформальному спілкуванні у важкому 2014-му та наступних роках громадяни, щоб продемонструвати свою позицію у цій війні, масово кажуть або пишуть: «Я — бандерівець».
НОВОРІЧНЕ ПОБАЖАННЯ ВСІМ УКРАЇНСЬКИМ ПОЛІТИКАМ ВІД ГРОМАДИ ДО НАЦІОНАЛЬНОГО РІВНЯ: НАСЛІДУЙТЕ ПРИКЛАД СТЕПАНА БАНДЕРИ ЯК ЛЮБИТИ УКРАЇНУ, СЛУЖИТИ УКРАЇНСЬКОМУ НАРОДОВІ!
НАСЛІДУЙТЕ ПРИКЛАД ЯК БРАТИ ПОВНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ НА СЕБЕ, ЖЕРТВУВАТИ СВОЇМ ЖИТТЯМ, СТАТКАМИ, КАР’ЄРОЮ!
Ось три епізоди з життя Степана Бандери, коли він ризикував своїм життям заради України.
1935-1936 роки, Польща, Варшавський судовий процес над членами ОУН. Степан Бандера, розуміючи, що за свою революційно-визвольну діяльність у складі нелегальної організації може отримати смертний вирок, поводив себе гідно. Він разом із соратниками на лаві підсудних перетворив судовий процес на форум пропаганди ідей національно-визвольної боротьби серед українського суспільства та світової громадськості. На початку процесу Бандера, за спогадами польського прокурора В. Желенського, почав із заяви: «Як український громадянин не підлягаю польським законам». Він виступав виключно українською мовою. Цілком природним було гасло Бандери, проголошене на судовому процесі: «Згинути, а не зрадити»!
До речі, він за діяльність крайової організації ОУН повністю взяв відповідальність на себе.
Його дійсно засудили на кару смерті, але побоялися її виконати, замінивши на довічне ув’язнення. Такі були авторитет і сила духу 27-річного патріота.
30 червня 1941 року ОУН під керівництвом Бандери проголосила Акт відновлення незалежності України. Він у цей час був під надзором гестапо у Кракові як небезпечна особа.
3 липня 1941 року, місто Краків, офіційна розмова Степана Бандери із заступником державного секретаря нацистської Німеччини Ернстом Кундтом. На звинувачення у самовільному проголошенні відновлення незалежності держави він чітко заявив: «Я хочу ще раз вияснити, що всі мої накази не залежали від будь-якого розпорядження чи згоди німецьких властей. Видаючи свої накази, я не покладався на жодні німецькі власті, ані на їхнє погодження, але тільки на мандат, який я отримав від українського народу».
Отже, знову між життям і смертю. Нацисти не добилися від нього відкликання Акту відновлення незалежності України, однозначно викрили себе як загарбники, поневолювачі Українського народу.
І знову вже нацисти побоялися вбити Бандеру, запроторивши його у концтабір «Заксенгаузен» до особливого сектору-бараку для найбільш небезпечних ворогів райху.
1955 рік, Федеративна Республіка Німеччина, де в еміграції на 5-му Великому Зборі Бандеру обрали головою проводу Закордонних частин ОУН. Тоді Бандера заявив: «Я приймаю Ваш вирок смерти».
Отже, він гранично ясно розумів, що СРСР — комуністичний тоталітарний режим — постарається його вбити (до цього останнього обрання вже було кілька спроб замаху терористами радянських спецслужб). Так і сталося 15 жовтня 1959 року у місті Мюнхен.
Таким чином, сучасним українським політикам бажаємо такої відданості Україні, твердості духу і силу волі як у легендарного Героя — Степана Бандери.
Тільки так наш народ досягне миру на українських умовах перемоги, буде успішний, щасливий і заможний!
Слава Україні!
Героям слава!
Сергій Бутко,
Український інституту національної пам’яті
| Читайте також |
| Коментарі (1) |
|
| |
0
