Нічого…

«Нічого, – казав він, коли було холодно. – Ми не бджоли, стерпимо…»
«Нічого, – казав він, коли було спекотно. – Ведмідь не забрав студінь…»
«Нічого, – казав він, коли було ніяк. – Пташок не впаде з гілки…»
«Нічого, – казав він, коли було посушно. – У небі на кожного припасена ложка води…»
«Нічого, – казав він, коли було мокро. – Чоловік не з глини…»
«Нічого,– казав він, коли було голодно. – Божі млини не перестають молоти…»
«Нічого, – казав він, коли було сутужно. – Риба пливе проти течії…»
«Нічого, – казав він, коли нічого не було. – Свайба сорочку найде…»
«Нічого, – казав він, коли було незрозуміло, що відбувається. – Життя мудріше за нас…»
«Нічого, – казав він, коли було самотньо. – З тобою завжди Отець…»

Мирослав ДОЧИНЕЦЬ, "Чарунки днів".