Незабаром до Чернігівського обласного театру "прилетить" чайка

Тепер, коли він розлучився із Землею і піднявся над хмарами крило до крила з двома променистими чайками, він зауважив, що його тіло поступово стає таким же променистим. Звичайно, воно належало все тому ж молодому Джонатану, який завжди жив за зіницями його золотистих очей, але зовні воно змінилося.
Воно залишилося тілом чайки, і все-таки ніколи раніше Джонатану не було так легко літати. "Як дивно, — думав він. — Я витрачаю вдвічі менше
зусиль, а лечу вдвічі швидше, я маю сили зробити вдвічі більше, ніж у мої
кращі дні на Землі! "
Його біле пір'я виблискувало й іскрилося, а крила стали бездоганно гладенькими, як відполіровані срібні пластинки. Він із захопленням почав вивчати їх і прикладати силу своїх м'язів до цих нових крил.
Хмари розступилися, його поводирі прокричали:
— Щасливого приземлення, Джонатане! — і зникли в прозорому повітрі.
Він летів над морем до гористого берега. П'ять-шість чайок відпрацьовували злети на скелях. Далі на північ, біля самого горизонту, літало ще кілька чайок. Нові далі, нові думки, нові питання.
"Чому так мало чайок? На небесах повинні бути зграї і зграї чайок. І чому я раптом так втомився? На небесах чайки ніби ніколи не втомлюються і не сплять…"
Де він про це чув? Події його земного життя відсувалися все далі й далі. Він багато чому навчився на Землі — це вірно, але подробиці важко згадати; здається, чайки билися через їжу, і він був Вигнанцем.
Коли він наблизився до берега, дюжина чайок злетіла йому назустріч, але жодна з них не промовила ні слова. Він тільки відчував, що вони раді йому і що тут він удома. Цей день був дуже довгим, таким довгим, що він устиг забути, коли зійшло сонце.
Він розвернувся, щоб приземлитися, змахнув крилами, застиг у повітрі на висоті одного дюйма і м'яко опустився на пісок. Інші чайки теж приземлилися, але їм для цього достатньо було лише злегка ворухнути пір'ям. Вони розкрили свої білосніжні крила, погойдатися на вітрі і, змінюючи положення пір'я, зупинилися тієї самої миті, коли їхні лапи торкнулися землі. Це був прекрасний маневр, але Джонатан дуже втомився, щоб спробувати його повторити. Він, не вимовивши жодного слова, заснув, стоячи на березі.
Джонатан, здавалося, забув про той світ, звідки прилетів, і про те місце, де жила Зграя, яка не знала радощів польоту і користувалася крилами тільки для добування їжі та боротьби за їжу. Але іноді він раптом згадував…
Вони повернулися вже в темряві. Чайки не могли відвести погляду від Джонатана, у їхніх золотистих очах застиг жах: вони бачили, як його раптом не стало на тому місці, де він провів стільки часу в повній нерухомості…

Історія про Джонатана-Чайку, "який живе в кожному з нас", оточена легендами. Уже не раз — шанобливо, безпристрасно або глумливо — на сторінках періодичних видань з’являлась історія про те, як молода людина романтичного складу, нащадок Йоганна Себастьяна Баха, льотчик, одержимий своєю професією, але який не досяг значного успіху в кар'єрі, автор романів, які не мали успіху, та статей у спеціальних журналах — такий собі американський варіант Сент-Екзюпері, як він, прогулюючись одного разу туманним берегом каналу Белмонт Шор у штаті Каліфорнія, почув Голос, який вимовив загадкові слова: "Чайка Джонатан Лівінгстон ". Підкоряючись Голосу, він сів за письмовий стіл і записав видіння, яке пройшло перед його очима на зразок кінофільму.
Але історія дивовижної чайки обірвалася так само раптово, як і почалася. Скільки не намагався Бах завершити її своїми силами, нічого не виходило, доки років вісім тому одного дня йому таким же чином не привиділося продовження…
Утім, друге — земне, реальне — життя "Чайки" не менш дивовижне…

Про подальшу історію тієї легенди читачі можуть довідатися, завітавши 1 лютого о 19.00 до Національного Чернігівського музично-драматичного театру ім. Т.Г.Шевченка, де за твором Річарда Баха «Чайка на ім’я Джонатан Лівінгстон» київський «Вільний театр» запропонує глядачам свою виставу. Квитки — від 30 до 130 грн. Довідки за тел.: 69-93-60.