Невідомий письменник з Чернігівщини переміг на "Коронації слова"
На "Коронації слова" головний приз здобув 61-річний письменник Володимир Ворона із Чернігівщини. Його рукопис "Відступник" посів перше місце у номінації "Романи". Розповідає про дохристиянську Русь. Церемонія нагородження пройшла 7 червня у колонній залі Київської міської держадміністрації.
"Описую події перед хрещенням Русі, – розповідає Володимир Ворона одразу після нагородження. – І якщо в більшості історичних романів головні дійові особи – князі, то тут – прості люди. Невипадково зробив підзаголовок "роман-подорож у минуле". Це розповідь, як людина, котра ще в юні літа покинула свій рід і протинялася чверть століття по чужині, повертається назад охрещеною. Інтрига роману закручується стосовно того, як її прийме рід, як вона зживеться з родом.
Ім'я, дане головному героєві при хрещенні – Паоло, оскільки його хрестили в Ломбардії, на території Італії, куди його занесло. Він займався охороною караванів, але був найманцем, потім пристав до вікінгів. По-слов'янськи його звали Сивер. Із племені сіверян.
Все це відбувається на тлі обрядодій давніх слов'ян, їхнього річного циклу. Ми мало що знаємо не лише про побут, але й про світогляд наших далеких пращурів, про їхнє уявлення, що таке добро і зло, про те, чим вони жили. Уявіть собі, вони без жодних лабораторій, науково-дослідних інститутів, не лише для нас з вами траволікування зробили. Ну як можна було знайти у цієї рослини таку користь, а у другої – інакшу? Або з болотної руди, котра по суті землею є, створити уклад – сталь на давньослов'янській мові. Сталь створили по суті із землі. Недарма ковалів на Русі звали хитрецями. Хитрість – не те, що ми розуміємо як щось таке криве й лукаве. Хитрість – володіння потаємними знаннями, недоступних широкому загалу. Дуже багато приділяв уваги різноманітним обрядам, побуту, природі і технологіям".
При роботі над романом автор більше орієнтувався на наукові дослідження, ніж на художню прозу про часи Київської Русі.
"Коли читаєш художню літературу – стереотипно: князі, війни. Але варто почитати наукові розвідки, дослідження, яких дуже багато, але вони чомусь не відомі широкому загалу – от там раптом відкривається такий пласт. Стільки цікавого, непізнаного і невідомого нам, що ти просто дивуєшся, наскільки це захопливо та інтригуюче. Саме це й намагався передати. Не якісь там безкінечні побоїща. Вони жили, вони такі самі, як ми люди були. Ми нічим по суті не змінилися. Завдяки певним релігіям ми притамували в собі певне дике звірине нутро. Але варто лише нас вибити із колії, наприклад, почалася в нас війна – і раптом бачимо такі жахи, жорстокості, нелюдськість взагалі. Але і в хорошому вони були такими самими, як ми. Вони так само кохали, переживали, любили дітей і хвилювалися за них. Вони дуже шанували своїх пращурів, так само як ми шануємо своїх предків".
2013-го Володимир Ворона написав повість "Одвічний дух Десни".
"Писав її з 2009-го, не вмію писати швидко. Але чекати рік, доки пройде "Коронація слова", не став. Я його виклав на "Гоголівській академії", він отримав схвальну оцінку, тридцять частин. Мене там приголубили, сторінок 20 рецензій досить зберігаю. Тоді вже вирішив, що потрібно братися за роман. Для себе сказав так: "Іду на першу премію Коронації Слова".
До речі, першу книгу почав писати років в 11–12. Написав три чверті сторіночки в косу лінійку, навіть зберігаю її. Книга мала називатися "Щоденник капітана Шторма", але далі я не витримав".
За фахом Володимир Ворона – інженер-будівельник, зараз на пенсії, невдовзі йому виповниться 62 роки.
"Працював рекламістом, в мене у Москві була рекламна агенція. Потім у 1996-му році повернувся в Україну і з того часу тут живу. Займався деревообробкою, мав підприємство столярне, потім був директором іншого підприємства, потім пішов інженером на газопереробному заводі. Сім років там попрацював, пішов на пенсію.
Що сучасний читач може взяти з цієї книжки? Що треба знати свою історію, пам'ятати своє коріння і любити рідну землю. Повертатися до неї завжди. Єдине, що ти можеш сказати – люди, повертайтесь із чужини додому. І знаходьте себе"."Газета по-українськи"
"Описую події перед хрещенням Русі, – розповідає Володимир Ворона одразу після нагородження. – І якщо в більшості історичних романів головні дійові особи – князі, то тут – прості люди. Невипадково зробив підзаголовок "роман-подорож у минуле". Це розповідь, як людина, котра ще в юні літа покинула свій рід і протинялася чверть століття по чужині, повертається назад охрещеною. Інтрига роману закручується стосовно того, як її прийме рід, як вона зживеться з родом.
Ім'я, дане головному героєві при хрещенні – Паоло, оскільки його хрестили в Ломбардії, на території Італії, куди його занесло. Він займався охороною караванів, але був найманцем, потім пристав до вікінгів. По-слов'янськи його звали Сивер. Із племені сіверян.
Все це відбувається на тлі обрядодій давніх слов'ян, їхнього річного циклу. Ми мало що знаємо не лише про побут, але й про світогляд наших далеких пращурів, про їхнє уявлення, що таке добро і зло, про те, чим вони жили. Уявіть собі, вони без жодних лабораторій, науково-дослідних інститутів, не лише для нас з вами траволікування зробили. Ну як можна було знайти у цієї рослини таку користь, а у другої – інакшу? Або з болотної руди, котра по суті землею є, створити уклад – сталь на давньослов'янській мові. Сталь створили по суті із землі. Недарма ковалів на Русі звали хитрецями. Хитрість – не те, що ми розуміємо як щось таке криве й лукаве. Хитрість – володіння потаємними знаннями, недоступних широкому загалу. Дуже багато приділяв уваги різноманітним обрядам, побуту, природі і технологіям".
При роботі над романом автор більше орієнтувався на наукові дослідження, ніж на художню прозу про часи Київської Русі.
"Коли читаєш художню літературу – стереотипно: князі, війни. Але варто почитати наукові розвідки, дослідження, яких дуже багато, але вони чомусь не відомі широкому загалу – от там раптом відкривається такий пласт. Стільки цікавого, непізнаного і невідомого нам, що ти просто дивуєшся, наскільки це захопливо та інтригуюче. Саме це й намагався передати. Не якісь там безкінечні побоїща. Вони жили, вони такі самі, як ми люди були. Ми нічим по суті не змінилися. Завдяки певним релігіям ми притамували в собі певне дике звірине нутро. Але варто лише нас вибити із колії, наприклад, почалася в нас війна – і раптом бачимо такі жахи, жорстокості, нелюдськість взагалі. Але і в хорошому вони були такими самими, як ми. Вони так само кохали, переживали, любили дітей і хвилювалися за них. Вони дуже шанували своїх пращурів, так само як ми шануємо своїх предків".
2013-го Володимир Ворона написав повість "Одвічний дух Десни".
"Писав її з 2009-го, не вмію писати швидко. Але чекати рік, доки пройде "Коронація слова", не став. Я його виклав на "Гоголівській академії", він отримав схвальну оцінку, тридцять частин. Мене там приголубили, сторінок 20 рецензій досить зберігаю. Тоді вже вирішив, що потрібно братися за роман. Для себе сказав так: "Іду на першу премію Коронації Слова".
До речі, першу книгу почав писати років в 11–12. Написав три чверті сторіночки в косу лінійку, навіть зберігаю її. Книга мала називатися "Щоденник капітана Шторма", але далі я не витримав".
За фахом Володимир Ворона – інженер-будівельник, зараз на пенсії, невдовзі йому виповниться 62 роки.
"Працював рекламістом, в мене у Москві була рекламна агенція. Потім у 1996-му році повернувся в Україну і з того часу тут живу. Займався деревообробкою, мав підприємство столярне, потім був директором іншого підприємства, потім пішов інженером на газопереробному заводі. Сім років там попрацював, пішов на пенсію.
Що сучасний читач може взяти з цієї книжки? Що треба знати свою історію, пам'ятати своє коріння і любити рідну землю. Повертатися до неї завжди. Єдине, що ти можеш сказати – люди, повертайтесь із чужини додому. І знаходьте себе"."Газета по-українськи"
| Читайте також |
| Коментарі (0) |