Неділя Григорія Палами
Християнство, на жаль, багатьма постсовєтськими громадянами сприймається, як набір ритуалів, які невідомо для чого потрібні, але справляють враження таємничості і театральності. Особливо постаралася в цьому сенсі російська церква, яка й до сьогодні, замість просвіти пасомих, заморочує їм голови й душі незрозумілою мовою і такими ж ритуалами при блиску псевдо візантійської розкоші.
Насправді ж християнство має глибокі містичні джерела, які лишаються невідомими більшості тих, що звуть себе християнами. Сьогодні якраз нагода нагадати про ісихазм – богословську течію, яка в основі містичного православ’я.
І тут пригадую, як ще порівняно недавно один чернігівський науковець, проводячи екскурсії в Антонієвих печерах і будучи прихильником русского міра, називав ісихастів «пупкоглядцями», бо при постійній Ісусовій молитві ісихасти схиляли голову на груди і, на думку змосковлених, дивилися … собі в пупок. Отакий рівень розуміння навіть у начебто грамотних людей. До речі, і наш Антоній Печерський, уродженець Любеча Антипа, був також ісихастом.
Святитель Григорій Палама, пам’ять якого церква відзначає у другу неділю Великого посту, не був першим ісихастом – він продовжив традиції великих молільників, що були до нього, як ось Макарія Великого. Але його заслуга, що він відстояв ідеї ісихазму і виклав їх письмово.
Григорій Палама, якого ще звуть Фессалонікійським, родом з нинішньої Туреччини, яка тоді була грецькою, бо її ще османи не завоювали. Він 1296 року народження і належав до знатного роду – досить сказати, що у його вихованні брав участь імператор Андронік II Палеолог, який хотів бачити вихованця державним діячем. Проте він вибрав шлях духовний і після життя на Афоні став святителем у грецьких Фессалоніках. Свої погляди виклав у працях «Тріади в захист святих ісихастів», «Про сходження Святого Духа» та інших. 1341 року вчення Григорія Палами було прийняте на соборі в Константинополі, а сам він закінчив життя єпископом Солунським – у цьому ж місті й зараз його мощі спочивають.
Цікаво ще й те, що, будучи у полоні в турків, він не соромився проповідувати Христа і навіть вступав у суперечки з мусульманами, за що ті його побили. Це сьогодні християни з мусульманами не сперечаються, а покірно віддають порожні католицькі храми у західній Європі мусульманам…
Всього лише через 9 років після кончини він уже був канонізований – настільки сильним було його вчення.
Переказувати його постулати – тут буде задовго, почитайте самі.
Та головне, що нагадує сьогодні пам’ять Григорія Палами – християнство набагато глибше і сильніше, ніж ми собі уявляємо.
Василь ЧЕПУРНИЙ
Насправді ж християнство має глибокі містичні джерела, які лишаються невідомими більшості тих, що звуть себе християнами. Сьогодні якраз нагода нагадати про ісихазм – богословську течію, яка в основі містичного православ’я.
І тут пригадую, як ще порівняно недавно один чернігівський науковець, проводячи екскурсії в Антонієвих печерах і будучи прихильником русского міра, називав ісихастів «пупкоглядцями», бо при постійній Ісусовій молитві ісихасти схиляли голову на груди і, на думку змосковлених, дивилися … собі в пупок. Отакий рівень розуміння навіть у начебто грамотних людей. До речі, і наш Антоній Печерський, уродженець Любеча Антипа, був також ісихастом.
Святитель Григорій Палама, пам’ять якого церква відзначає у другу неділю Великого посту, не був першим ісихастом – він продовжив традиції великих молільників, що були до нього, як ось Макарія Великого. Але його заслуга, що він відстояв ідеї ісихазму і виклав їх письмово.
Григорій Палама, якого ще звуть Фессалонікійським, родом з нинішньої Туреччини, яка тоді була грецькою, бо її ще османи не завоювали. Він 1296 року народження і належав до знатного роду – досить сказати, що у його вихованні брав участь імператор Андронік II Палеолог, який хотів бачити вихованця державним діячем. Проте він вибрав шлях духовний і після життя на Афоні став святителем у грецьких Фессалоніках. Свої погляди виклав у працях «Тріади в захист святих ісихастів», «Про сходження Святого Духа» та інших. 1341 року вчення Григорія Палами було прийняте на соборі в Константинополі, а сам він закінчив життя єпископом Солунським – у цьому ж місті й зараз його мощі спочивають.
Цікаво ще й те, що, будучи у полоні в турків, він не соромився проповідувати Христа і навіть вступав у суперечки з мусульманами, за що ті його побили. Це сьогодні християни з мусульманами не сперечаються, а покірно віддають порожні католицькі храми у західній Європі мусульманам…
Всього лише через 9 років після кончини він уже був канонізований – настільки сильним було його вчення.
Переказувати його постулати – тут буде задовго, почитайте самі.
Та головне, що нагадує сьогодні пам’ять Григорія Палами – християнство набагато глибше і сильніше, ніж ми собі уявляємо.
Василь ЧЕПУРНИЙ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |