Не пішов я сьогодні до церкви...

***
Не пішов я сьогодні до церкви, хоч не дуже вона і далеко,
Навпростець навіть зовсім близько, через снігом занесене поле.
Але поле те – мінне поле, а край поля чатує снайпер,
Тому я не пішов до церкви, хоч священик там править службу.

Помолився я просто неба, запаливши воскову свічку,
Щоб побачив цей теплий вогник білокрилий різдвяний Ангел.
Щоб злетів він зверху до мене, обійняв мене тихо крилами,
І щоб трапилось дивне диво, про яке я буду мовчати.

Не скажу про це диво нікому, бо ніхто мені не повірить,
Що у тому святому посланці я впізнав свого побратима.
Він загинув минулого літа, того страшного літа-пекла,
Він загинув – я залишився, але знаю – тепер він Ангел.

Знаю точно, тепер він Ангел та провіщує радісну звістку,
Що народження Божого Сина нас усіх врятує від смерті,
Що ми будемо жити вічно, що простяться наші провини...
Що на небі немає болю, що там сяє вічна надія.

Я йому посміхнусь губами, бо очима ніяк не зможу,
Бо в очах моїх будуть сльози, я не знаю звідки й навіщо.
І злетить той Ангел угору, де горить Віфлеємська Зірка,
Де cвятії живі у Бога... він злетить, а я знов залишусь.

Я залишусь у цій заметілі, бо ще рано мені на небо,
Бо життя моє ще потрібне моїй матинці Україні.
Бо жива вона – світла матір, моя матір – свята країна,
Хоч на неї полює снайпер і їй серце поранили міни.

Не пішов я сьогодні до церкви, хоч не дуже вона і далеко,
Навпростець навіть зовсім близько, через снігом занесене поле...

Борис КУТОВИЙ