Народний депутат від "Свободи" -- в прес- клубі "Просвіта"

1).Маємо вимагати від держави кошти на археологічні розкопки, на друк першоджерел з історії України. До цього часу відсутній переклад українською мовою Щоденника Якуба Собеського ( учасник Хотинської війни 1621 р., батько майбутнього короля Яна ІІІ Собеського) “Commentariorum Chotinensis belli libri tres”, який було видано у 1646 р. латиною. Зокрема, в Щоденнику Хотинської війни Якуб Собеський писав про запорожців : “Майже усі вони з Русі походження ведуть ( тобто, з теренів сучасної України), хоча чимало з Велико- та Малопольщі шляхтичів, на позбавлення честі засуджених, а деякі з Німеччини, Галлії, Італії, Іспанії навіть, через вироки за злочини вигнані, між ними знаходяться. Для останніх головною умовою перебування у козацькому товаристві було дотримання православ’я, використання рутенської (української) мови (!!!) та прийняття козацької прізвищевої назви; вони релігії Грецької сповідання дотримуються, рутенську мову уживають, відкидають походження – якщо навіть хто [досі] носив знатне".

НЕОБХІДНО РОБОТИ ВЗАЄМОПРОНИКНЕННЯ ( ЕКОНОМІЧНЕ, КУЛЬТУРНЕ, ДУХОВНЕ І Т.Д.) МІЖ РІЗНИМИ ЧАСТИНАМИ УКРАЇНИ. БІЛЬША ЧАСТИНА УКРАЇНЦІВ НЕ ВИЇЖДЖАЛА ЗЕ МЕЖІ СВОГО НАСЕЛЕНОГО ПУНКТУ. НЕОБХІДНО ЗАЙМАТИСЯ ПРОСВІТНИЦТВОМ УКРАЇНЦІВ.

2).Справжньою сенсацією минулорічного ( 2012 р.) археологічного сезону стало відкриття козацької фортеці Кальміус на Донеччині ( у центрі м.Маріуполя). Незважаючи на те, що згадки про центр Кальміуської паланки Війська Запорозького Низового збереглися в архівах Коша, у листуванні козацької старшини, писав про нього у своїй знаменитій «Історії запорозьких козаків» і Дмитро Яворницький, факт існування на березі Азовського моря східного козацького форпосту і слободи біля нього, тривалий час брався під сумнів, а то й вперто заперечувався. Як заперечувалася й козацька історія донецького краю. Особливо ж той факт, що Маріуполь має українське козацьке коріння, був, як і багато міст та містечок на сході і півдні України був заснований запорожцями, січовиками, а не за вельможною царською вказівкою, як у тому, фальшуючи історію, переконувала людність роками імперська пропаганда.
Ще й сьогодні у Маріуполі дотримуються імперсько-радянської версії щодо заснування столиці Приазов’я. За цією версією «батьком» міста був губернатор Азовської губернії Чертков, з волі якого, начебто, закладено поселення у 1778 році. Нову енергію цій даті надав Указ Президії Верховної Ради України від 3 вересня 1978 року про нагородження Жданова (так тоді називався Маріуполь) орденом Трудового Червоного Прапора на честь 200-річчя міста. Не менш популярна й версія про заснування Маріуполя греками, яких Катерина друга переселила з Криму на береги Азова. Відомо, що більше двох тисяч православних переселенців з Криму митрополит Ігнатій за домовленістю імператрицею (за що тримав щедрі дари) привів у Павловськ наприкінці липня 1780 року. Документи свідчать, що перший подячний молебень Ігнатій з паствою відслужили у козацькій церкві, а чимало людей розселили у хатах та кам’яних будинках, що належали козакам. Самих же козаків депортували, виселили на землі інших паланок.
На клопотання переселенців Павловськ, що називався так на честь цесаревича Павла Петровича, був перейменований у Маріуполь. Втім Павловськ був Павловськом усього півтора роки, до того, до знищення Катериною Запорозької Січі із забороною на віки й спогаду про запорозьких козаків, носив назву Кальміус.
ПРОТЕ В НОВИНАХ ЖОДНОГО ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО ЦЕЙ ВЕЛИКИЙ ІСТОРИЧНИЙ ФАКТ ДЛЯ УКРАЇНЦІВ !