На захист Валерія Бебика

Скажу несподіване слово майже на захист пана Валерія Бебика. Який не є моїм улюбленим автором, радше навпаки.
Почнімо з того, що він не вигадує сам.

Він переповідає різне прочитане, причому часто це речі наукові. Просто звучать у його виконанні сенсаційно.
Будда дійсно індоскіф, "шака" (сак), дійсно його ім'я може мати стосунок до будинів. Китайська культура Яншао дійсно вважається дочірньою до Трипілля, причому це припустив датчанин 1923 року.

Є й багато непереконливих фантазій, які не врівноважуються літературним боком справи. Безперечно, дається взнаки те, що він - не гуманітарій. Безперечно, він поступається за ерудицією авторам кінця 1980-початку 1990-х - Олександру Знойкові, Віталію Довгичу, Олександру Шокалу, Валерію Іллі, Богдану Чепуркові, Вадиму Пепі, Олександру Горбовському. Він не найцікавіший автор. Йому бракує такого поетичного осмислення, відчуття рідного слова як таїни.

Але всі ми в дитинстві читали про Давній Єгипет, Атлантиду, гуанчів, подорожі Хейердала, доколумбові контакти, "Нащадків скіфів" тощо. Тому подібні сміливі речі, хіба що тонше виконані, є, як це не дивно комусь, важливими й потрібними. Саме вони заохотять дітей і підлітків ставати істориками, а не грубезні талмуди відтворених кримінальних справ або мальовидла козаків у шоссах.

Костянтин РАХНО