Мудра Надія Іванівна з попелом

Надія Іванівна з Решетилівського закутка до середмістя Новгорода-Сіверського взимку рухається з пакетом попелу. Дрова згорають і з'являється даремний та рятівний засіб.

Навантаживши " золото" у пакет, літня жінка рятує як себе, так і багатьох людей, долаючих сотні метрів підступної дороги. Від падіння на схилах чи залізному містку. Важкі перешкоди пані Надія відчуває на собі роками. Взимку, коли вибирається до родичів.

Дорога справді вбивча. І тому, долаючи зимовий шлях, сам не знаєш, коли тебе підкине у повітря " флик- фляцом Ольги Корбут". Так, як сьогодні по - справжньому відчув автор сих рядків, добряче гепнувшись на холодне залізо сходин всіма рідними кістками. Публіки для сміху чи співчуття не було,, а тому тільки мудра Надія, розкидаючи совочком рятівну речовину, поспівчувала дядькові, відпочиваючому кілька секунд у горизонтальному стані. А так і наголосила, що ризикувати на сих залізяках та пагорбах не треба! І Надія Іванівна має рацію, а тому й носить постійно кілька кіло дорогоцінного рятівного матеріялу.

Звичайно, за нормальних обставин, коли відповідальними особами за рух кількох сотень людей через Зубрицький яр, грамотно виконуються всі заходи, порядок тримати можна. Тим більше, що очистити від снігу - се не каміння в гору тягати! Але, пішоходам від таких бажань чи роздумів не легшає. І тому наразі на цьому маршруті результат визначає екстрим. Бути чи не бути! І саме він примушує замислитись над проблемою. Коли у провінційному закутку ми, на жаль, не навчились турбуватися про безпеку людини! І се гірка правда. Як кажуть, не вистачає часу, не завжди є бажання. А то й банально- не доходять руки у тих, хто мав би се зробити за професійними обов'язками.

Звичайно, до всього лихого, небезпечного, безглуздого та незручного людина звикає. Та що там людина. Повертаючись цією ж страшною дорогою, звернув увагу, що навіть собачка не ризикує і обходить небезпечну конструкцію стороною, спустившись до глибокого яру! Мабуть, має досвід?

На коня.
Попіл з печі, як і "шокер" проти собачих зграй, що рухаються містом - не є панацеєю. Оскільки публіка таки заслуговує на забезпечення елементарних умов життя.

І про таке сьогодні на залізному містку через Зубрицький яр мені говорили зустрічні містяни. Різного віку, професій та статі. Але їхні думки однозначно засуджували неподобство на важливій ділянці пішохідного руху у Новгороді-Сіверському.

Борис ДОМОЦЬКИЙ