Мої відповіді на питання німецької газети Die Zeit («Час»)
1. Ваше Преосвященство, розкажіть, будь ласка, як для Вас розпочалася війна?
Війна для мене розпочалася в лютому 2014 року з повідомлень про окупацію російськими військами Криму. Потім були атака на Слов’янськ, захоплення влади російськими агентами у Донецьку та Луганську, спроби робити це в інших місцях України. Вже тоді, а особливо після подій в липні-серпні 2014 р. я розумів природу того, що відбувається: Путін наступає. Наступає так само, як колись це робив Гітлер. Рур, Австрія, Судети… Диктатор не зупиниться доти, доки його не зупинять.
Так, протягом восьми років ми тут не відчували війни відкритої, тим більше її не відчував світ. Але Путін готувався і зробив те, що я прогнозував ще у 14-му році: його не зупинили, тому він пішов далі.
Безпосередньо агресія, великий напад Росії на Україну застав мене в Києві, де я перебував у загальних церковних справах. Чернігів був досить швидко блокований російськими військами, тому я не міг повернутися і залишався весь час в Києві, працюючи для Церкви.
2. Коли, на Вашу думку, знаходитися в Києві стало небезпечним для життя? Де Ви залишалися і чому Ви не захотіли переїхати закордон?
Росія очікувала швидкої перемоги, за кілька днів. Але вона виходила з абсолютно хибного уявлення, що її дії знайдуть підтримку в Україні. Я залишився в Києві, хоча розумів небезпеку, тому працював дистанційно з безпечного місця. Пізніше, коли диверсійні російські групи в цілому були знищені і рівень безпеки зріс, я став постійно жити в Михайлівському монастирі, аж до того часу, коли стало можливим служити в Чернігові.
Виїжджати я не мав наміру, хіба що обставини значно погіршилися б і була би офіційно оголошена евакуація. Бо я знаю, що моє ім'я є серед тих, кого Росія вважає ворогом і хто підлягає «особливому ставленню». Сенсу їхати закордон я не бачив і не бачу – я маю бути на місці та виконувати покладені на мене Церквою обов’язки максимально ефективно.
3. Як Ви жили з того часу день з днем? Чого Ви боялися більше всього?
Найбільше переживав за тих, хто лишався в Чернігові та на окупованих територіях. Місто щодня піддавалося ракетним і бомбовим ударам, не було електрики, опалення і води. Я переживав за наших священиків, за парафіян, за мешканців міста. Але слава Богу, всі, кого я знаю, залишилися живими, хоча постраждали деякі будинки, зазнав ушкоджень мій кафедральний храм святої Катерини.
Щодня я приділяв час молитві та богослужінню, а також аналізу інформації, як речник Церкви готував пропозиції для реагування з нашого боку. Фактично всі дні були більш-менш однакові: молитва – праця – їжа – відпочинок. За межі монастиря майже півтора місяці не виходив.
4. Як Ви захищаєте себе та Вашу Церкву? Чи захищають Вас українські військові?
Нас усіх захищають українські військові, якби не вони, то в Чернігові, в Києві та інших місцях було би те саме, що сталося в Бучі, або навіть те, що відбувається в Маріуполі. Лише завдяки дуже мотивованим і переконаним захисникам, які розуміють, що від них залежить майбутнє всього народу, ми є живими, є українська держава.
А те, що є українська держава, є захистом для Церкви. Бо ми можемо порівняти стан свободи для релігії в Україні та в Росії і на окупованих нею територіях. Там де є влада Росії – немає свободи, релігійне життя обмежене для всіх, а особливо для Української Церкви, яку Кремль вважає ворожою інституцією. Тому сприяючи захисту України ми сприяємо свободі релігії загалом та захищаємо нашу Церкву зокрема.
5. Розкажіть, будь ласка, про долю храмів Вашої Церкви та її священників. Чи багато постраждало?
В моїй єпархії немає, слава Богу, серйозних втрат. Деяких священиків під час окупації допитували росіяни, залякували, тримали в неволі. Але всі живі та продовжують служіння. Так само і храми – є ушкодження від обстрілів, але не дуже серйозні.
Загалом по Україні ситуація гірша – є священики загиблі від російських обстрілів, є зруйновані храми. Всі храми в Маріуполі та управління єпархії нашої Церкви – знищені. Полоні перебуває наш священник Василь Вирозуб, якого захопили на початку війни під час гуманітарної місії на кораблі «Сапфір». Весь український екіпаж звільнили, а його тримають в полоні, є інформація про застосування до нього катувань.
6. В яких умовах Ви звершуєте богослужіння? Чи часто використовувалися храми Вашої Церкви для захисту людей від бомбардувань?
Богослужіння відбуваються з дотриманням заходів безпеки. Враховуючи, що у храмі, де я служу, як і в більшості храмів нашої єпархії, немає підвалів, які можна використовувати як укриття – ми не можемо вважати їх відносно безпечними місцями під час обстрілів. Бо є численні випадки, коли російські війська спеціально обстрілювали храми. На початку блокади Чернігова так був обстріляний і зруйнований храм святого Феодосія Московського Патріархату, на околиці міста на кладовищі. Там ховалися від обстрілу люди, але російські війська прицільно обстріляли храм, він загорівся і був зруйнований.
7. Коли Ви дізналися про різанину громадянського населення? Чи очолювали Ви поховання таких померлих?
Про вбивства мирних мешканців на окупованих територіях стало відомо ще під час перебування там російських військ зі слів очевидців, але масштаби і організованість цих злочинів стали зрозумілими лише після звільнення перших таких міст. Я особисто не брав участі у похованні, але священик Андрій Галавін, настоятель храму святого Андрія в Бучі, біля якого було вириту братську могилу і який можна бачити на багатьох відео – мій близький друг. Він зміг виїхати в перший тиждень окупації, але відразу після звільнення Бучі повернувся. Тому я знаю з перших рук про злочини, які росіяни чинили в Бучі.
8. Які у Вас сьогодні контакти та відносини з Українською Православною Церквою (Московського Патріархату)? Чи є у Вас зв'язок з митрополитом Онуфрієм?
На жаль, контактів з керівництвом Московського Патріархату в Україні у нас нема, окрім тих, які ми маємо в рамках Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, яка об’єднує християн, мусульман та юдеїв України. При попередньому митрополиті, Володимирі, який помер у 2014 році, у нас були контакти, навіть офіційні зустрічі для діалогу. Митрополит Онуфрій та його найближче оточення не хочуть мати з нами контактів, хоча ми не раз пропонували вести діалог. Вони бажають спілкуватися лише через публічні заяви. Це їх вибір. Але ми завжди залишаємося відкритими для діалогу.
9 Чи вважаєте Ви правильним бажання папи Франциска зустрітися з патріархом Кирилом?
Моя думка – це бажання походить від хибного розуміння ролі патріарха Кирила, нібито він може вплинути на Путіна і зупинити війну. Насправді все навпаки – Путін впливає на Кирила і ми бачимо це на прикладі заяв останнього. Кирил фактично підтримує агресію проти України, що шокує навіть тих в Україні, хто раніше вважав його своїм духовним лідером. А бажання Папи спілкуватися з Кирилом для останнього лише привід додавати ваги собі і своєму положенню перед Путіним і урядом. Тому від таких контактів та можливої особистої зустрічі Папа нічого для миру не досягне, але Росія буде її використовувати в інтересах своєї пропаганди.
10. Чи були у Вас безпосередні контакти з солдатами – як українськими, так і російськими?
Безперечно, з українськими воїнами ми постійно підтримуємо контакти, ми допомагаємо їм, як нашим захисникам, молимося за них. Російських військових я не зустрічав – можливо саме тому я можу відповідати на Ваші питання.
— Чи можуть православні священики воювати зі зброєю в руках?
Канонічне право забороняє священикам воювати. Міжнародне гуманітарне право передбачає, що духовний персонал, так само, як медичний, користується захистом і може мати лише легку зброю для самооборони. Ми офіційним документом Церкви роз’яснили ці речі як для духовенства, так і для всіх, кому це цікаво.
11. За що Ви молитеся: за військову перемогу України, за мир, який буде досягнуто в результаті переговорів? Чи ж як перше, так і за друге?
Як вже можна бачити, лише успішні військові дії, які веде наша армія проти агресора, допомагають досягати миру. Якби ми покладалися лише на переговори – в Бучі, в Бородянці, в Чернігові та інших місцях було би значно більше жертв російського терору.
Всяка війна завершується переговорами – це аксіома. Але коли ми говоримо про Путіна, слід розуміти, що йому не потрібний мир, йому потрібна перемога або те, що він оголосить перед Росією як перемогу. Тому лише успіхи нашого війська можуть створити такі умови, коли Путін погодиться скоротити об’єм агресії. Тому ми всі молимося про перемогу і справедливий мир. Справедливий – означає не капітуляцію чи окупацію, бо це теж можуть назвати миром, коли ворог захопив територію і більше там не стріляє. Але на прикладі Бучі ми розуміємо, що окупація означає лише нову фазу російського терору. Тому справжній мир можливий лише коли Росія визнає суверенітет України у її міжнародно визнаних кордонах. Путін цього не зробить, це станеться лише після його смерті або відсторонення від влади. Тому я читаю 108-й псалом, словами якого закликаю Бога осудити Путіна і покарати його.
12. Чи допомагали Вашій Церкві Церкви Заходу ?
Ми отримуємо різну допомогу від православних, католиків, протестантів Європи, Америки, Канади, навіть з Кореї та Японії. Гуманітарна і фінансова допомога українському народу потрібні зараз і будуть потрібні надалі. Але від Церков ми також просимо молитви і просимо вірно розуміти те, що відбувається.
Це не «війна Путіна», хоча він її розпалив і веде, але це також війна більшості російського суспільства, яке підтримує Путіна. Не російський президент кидав бомби на Чернігів, ґвалтував жінок і вбивав чоловіків у Бучі, крав речі в сільських домах і міських квартирах – це робили конкретні люди. Тому ми хочемо, щоби на Заході всі розуміли – попереду важкий процес, який має пройти Росія, по очищенню від отрути. Так само, як його пройшла Німеччина після ІІ Світової війни.
13. Що, на Вашу думку, Захід робив неправильно?
Він вважав, що Путні – лідер, з яким слід вести діалог і враховувати його інтереси так само, як лідери заходу спілкуються між собою. Демократичні країни надто пізно зрозуміли (а деякі досі до кінця не розуміють), що мета Путіна – повернути світ у час після Ялти, час розділення і залізної завіси, де три людини могли би вирішувати всі питання, і одним з цих людей хоче бути Путін. І заради цього він нищить Україну і спалює майбутнє Росії – заради ідеї, що він може перемогти у Холодній війні, яку Горбачов програв. Так само як Гітлер хотів виграти І Світову війну, яку програли демократи та генерали.
Також принципова помилка Заходу в думці, до українці та росіяни – братні народи. Насправді український народ – це європейський народ, а Росія – це азіатська автократія. Ми належимо до різних суспільних формацій, хоча історично живемо поруч. Щоб було зрозуміло: говорити, що ми братні народи є все одно, що сказати, що євреї та араби – братні народи. Вони належать до семітської групи, мають спільне коріння мови і переплетену історію. Але ніхто не назве їх близькими чи братніми. А Україну під приводом нашого минулого Захід був готовий віддавати у сферу інтересів Росії, не розуміючи, що Кремль хоче не впливу на Україну, а хоче знищення ідентичності України.
14. Скоро в Україні святкуватиметься Пасха. Як Ви даєте надію Вашим громадам у нинішній час?
Пасха – свято перемоги над смертю і злом. Як людина, яка вірить в Бога і проповідує Його, я знаю, що правда і добро переможе. В тому числі переможе і в цій війні. Україна вже перемогла – морально. З Божою допомогою вона переможе і в боротьбі з агресором. Бо ми боремося за свій дім, а не за чуже, за свободу і своє право на життя, а не панування над кимось іншим.
15. Що дає Вам самому сили?
Історія України. За роки мого життя я бачив багато трагічних і драматичних подій в Україні. Але кожного разу з Божою допомогою і спільними зусиллями наш народ долав черговий виклик і йшов вперед, будуючи кращу Україну. Тому я переконаний: якщо Бог до цього часу допомагав нам, направляв нас, давав сили і розуміння, як діяти – то і зараз Він не полишить нас. Не для того Він вів нас багато десятиліть, щоби зараз, у найбільш відповідальний момент, віддати в руки тиранії.
Архієпископ ЄВСТРАТІЙ ЗОРЯ
Війна для мене розпочалася в лютому 2014 року з повідомлень про окупацію російськими військами Криму. Потім були атака на Слов’янськ, захоплення влади російськими агентами у Донецьку та Луганську, спроби робити це в інших місцях України. Вже тоді, а особливо після подій в липні-серпні 2014 р. я розумів природу того, що відбувається: Путін наступає. Наступає так само, як колись це робив Гітлер. Рур, Австрія, Судети… Диктатор не зупиниться доти, доки його не зупинять.
Так, протягом восьми років ми тут не відчували війни відкритої, тим більше її не відчував світ. Але Путін готувався і зробив те, що я прогнозував ще у 14-му році: його не зупинили, тому він пішов далі.
Безпосередньо агресія, великий напад Росії на Україну застав мене в Києві, де я перебував у загальних церковних справах. Чернігів був досить швидко блокований російськими військами, тому я не міг повернутися і залишався весь час в Києві, працюючи для Церкви.
2. Коли, на Вашу думку, знаходитися в Києві стало небезпечним для життя? Де Ви залишалися і чому Ви не захотіли переїхати закордон?
Росія очікувала швидкої перемоги, за кілька днів. Але вона виходила з абсолютно хибного уявлення, що її дії знайдуть підтримку в Україні. Я залишився в Києві, хоча розумів небезпеку, тому працював дистанційно з безпечного місця. Пізніше, коли диверсійні російські групи в цілому були знищені і рівень безпеки зріс, я став постійно жити в Михайлівському монастирі, аж до того часу, коли стало можливим служити в Чернігові.
Виїжджати я не мав наміру, хіба що обставини значно погіршилися б і була би офіційно оголошена евакуація. Бо я знаю, що моє ім'я є серед тих, кого Росія вважає ворогом і хто підлягає «особливому ставленню». Сенсу їхати закордон я не бачив і не бачу – я маю бути на місці та виконувати покладені на мене Церквою обов’язки максимально ефективно.
3. Як Ви жили з того часу день з днем? Чого Ви боялися більше всього?
Найбільше переживав за тих, хто лишався в Чернігові та на окупованих територіях. Місто щодня піддавалося ракетним і бомбовим ударам, не було електрики, опалення і води. Я переживав за наших священиків, за парафіян, за мешканців міста. Але слава Богу, всі, кого я знаю, залишилися живими, хоча постраждали деякі будинки, зазнав ушкоджень мій кафедральний храм святої Катерини.
Щодня я приділяв час молитві та богослужінню, а також аналізу інформації, як речник Церкви готував пропозиції для реагування з нашого боку. Фактично всі дні були більш-менш однакові: молитва – праця – їжа – відпочинок. За межі монастиря майже півтора місяці не виходив.
4. Як Ви захищаєте себе та Вашу Церкву? Чи захищають Вас українські військові?
Нас усіх захищають українські військові, якби не вони, то в Чернігові, в Києві та інших місцях було би те саме, що сталося в Бучі, або навіть те, що відбувається в Маріуполі. Лише завдяки дуже мотивованим і переконаним захисникам, які розуміють, що від них залежить майбутнє всього народу, ми є живими, є українська держава.
А те, що є українська держава, є захистом для Церкви. Бо ми можемо порівняти стан свободи для релігії в Україні та в Росії і на окупованих нею територіях. Там де є влада Росії – немає свободи, релігійне життя обмежене для всіх, а особливо для Української Церкви, яку Кремль вважає ворожою інституцією. Тому сприяючи захисту України ми сприяємо свободі релігії загалом та захищаємо нашу Церкву зокрема.
5. Розкажіть, будь ласка, про долю храмів Вашої Церкви та її священників. Чи багато постраждало?
В моїй єпархії немає, слава Богу, серйозних втрат. Деяких священиків під час окупації допитували росіяни, залякували, тримали в неволі. Але всі живі та продовжують служіння. Так само і храми – є ушкодження від обстрілів, але не дуже серйозні.
Загалом по Україні ситуація гірша – є священики загиблі від російських обстрілів, є зруйновані храми. Всі храми в Маріуполі та управління єпархії нашої Церкви – знищені. Полоні перебуває наш священник Василь Вирозуб, якого захопили на початку війни під час гуманітарної місії на кораблі «Сапфір». Весь український екіпаж звільнили, а його тримають в полоні, є інформація про застосування до нього катувань.
6. В яких умовах Ви звершуєте богослужіння? Чи часто використовувалися храми Вашої Церкви для захисту людей від бомбардувань?
Богослужіння відбуваються з дотриманням заходів безпеки. Враховуючи, що у храмі, де я служу, як і в більшості храмів нашої єпархії, немає підвалів, які можна використовувати як укриття – ми не можемо вважати їх відносно безпечними місцями під час обстрілів. Бо є численні випадки, коли російські війська спеціально обстрілювали храми. На початку блокади Чернігова так був обстріляний і зруйнований храм святого Феодосія Московського Патріархату, на околиці міста на кладовищі. Там ховалися від обстрілу люди, але російські війська прицільно обстріляли храм, він загорівся і був зруйнований.
7. Коли Ви дізналися про різанину громадянського населення? Чи очолювали Ви поховання таких померлих?
Про вбивства мирних мешканців на окупованих територіях стало відомо ще під час перебування там російських військ зі слів очевидців, але масштаби і організованість цих злочинів стали зрозумілими лише після звільнення перших таких міст. Я особисто не брав участі у похованні, але священик Андрій Галавін, настоятель храму святого Андрія в Бучі, біля якого було вириту братську могилу і який можна бачити на багатьох відео – мій близький друг. Він зміг виїхати в перший тиждень окупації, але відразу після звільнення Бучі повернувся. Тому я знаю з перших рук про злочини, які росіяни чинили в Бучі.
8. Які у Вас сьогодні контакти та відносини з Українською Православною Церквою (Московського Патріархату)? Чи є у Вас зв'язок з митрополитом Онуфрієм?
На жаль, контактів з керівництвом Московського Патріархату в Україні у нас нема, окрім тих, які ми маємо в рамках Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, яка об’єднує християн, мусульман та юдеїв України. При попередньому митрополиті, Володимирі, який помер у 2014 році, у нас були контакти, навіть офіційні зустрічі для діалогу. Митрополит Онуфрій та його найближче оточення не хочуть мати з нами контактів, хоча ми не раз пропонували вести діалог. Вони бажають спілкуватися лише через публічні заяви. Це їх вибір. Але ми завжди залишаємося відкритими для діалогу.
9 Чи вважаєте Ви правильним бажання папи Франциска зустрітися з патріархом Кирилом?
Моя думка – це бажання походить від хибного розуміння ролі патріарха Кирила, нібито він може вплинути на Путіна і зупинити війну. Насправді все навпаки – Путін впливає на Кирила і ми бачимо це на прикладі заяв останнього. Кирил фактично підтримує агресію проти України, що шокує навіть тих в Україні, хто раніше вважав його своїм духовним лідером. А бажання Папи спілкуватися з Кирилом для останнього лише привід додавати ваги собі і своєму положенню перед Путіним і урядом. Тому від таких контактів та можливої особистої зустрічі Папа нічого для миру не досягне, але Росія буде її використовувати в інтересах своєї пропаганди.
10. Чи були у Вас безпосередні контакти з солдатами – як українськими, так і російськими?
Безперечно, з українськими воїнами ми постійно підтримуємо контакти, ми допомагаємо їм, як нашим захисникам, молимося за них. Російських військових я не зустрічав – можливо саме тому я можу відповідати на Ваші питання.
— Чи можуть православні священики воювати зі зброєю в руках?
Канонічне право забороняє священикам воювати. Міжнародне гуманітарне право передбачає, що духовний персонал, так само, як медичний, користується захистом і може мати лише легку зброю для самооборони. Ми офіційним документом Церкви роз’яснили ці речі як для духовенства, так і для всіх, кому це цікаво.
11. За що Ви молитеся: за військову перемогу України, за мир, який буде досягнуто в результаті переговорів? Чи ж як перше, так і за друге?
Як вже можна бачити, лише успішні військові дії, які веде наша армія проти агресора, допомагають досягати миру. Якби ми покладалися лише на переговори – в Бучі, в Бородянці, в Чернігові та інших місцях було би значно більше жертв російського терору.
Всяка війна завершується переговорами – це аксіома. Але коли ми говоримо про Путіна, слід розуміти, що йому не потрібний мир, йому потрібна перемога або те, що він оголосить перед Росією як перемогу. Тому лише успіхи нашого війська можуть створити такі умови, коли Путін погодиться скоротити об’єм агресії. Тому ми всі молимося про перемогу і справедливий мир. Справедливий – означає не капітуляцію чи окупацію, бо це теж можуть назвати миром, коли ворог захопив територію і більше там не стріляє. Але на прикладі Бучі ми розуміємо, що окупація означає лише нову фазу російського терору. Тому справжній мир можливий лише коли Росія визнає суверенітет України у її міжнародно визнаних кордонах. Путін цього не зробить, це станеться лише після його смерті або відсторонення від влади. Тому я читаю 108-й псалом, словами якого закликаю Бога осудити Путіна і покарати його.
12. Чи допомагали Вашій Церкві Церкви Заходу ?
Ми отримуємо різну допомогу від православних, католиків, протестантів Європи, Америки, Канади, навіть з Кореї та Японії. Гуманітарна і фінансова допомога українському народу потрібні зараз і будуть потрібні надалі. Але від Церков ми також просимо молитви і просимо вірно розуміти те, що відбувається.
Це не «війна Путіна», хоча він її розпалив і веде, але це також війна більшості російського суспільства, яке підтримує Путіна. Не російський президент кидав бомби на Чернігів, ґвалтував жінок і вбивав чоловіків у Бучі, крав речі в сільських домах і міських квартирах – це робили конкретні люди. Тому ми хочемо, щоби на Заході всі розуміли – попереду важкий процес, який має пройти Росія, по очищенню від отрути. Так само, як його пройшла Німеччина після ІІ Світової війни.
13. Що, на Вашу думку, Захід робив неправильно?
Він вважав, що Путні – лідер, з яким слід вести діалог і враховувати його інтереси так само, як лідери заходу спілкуються між собою. Демократичні країни надто пізно зрозуміли (а деякі досі до кінця не розуміють), що мета Путіна – повернути світ у час після Ялти, час розділення і залізної завіси, де три людини могли би вирішувати всі питання, і одним з цих людей хоче бути Путін. І заради цього він нищить Україну і спалює майбутнє Росії – заради ідеї, що він може перемогти у Холодній війні, яку Горбачов програв. Так само як Гітлер хотів виграти І Світову війну, яку програли демократи та генерали.
Також принципова помилка Заходу в думці, до українці та росіяни – братні народи. Насправді український народ – це європейський народ, а Росія – це азіатська автократія. Ми належимо до різних суспільних формацій, хоча історично живемо поруч. Щоб було зрозуміло: говорити, що ми братні народи є все одно, що сказати, що євреї та араби – братні народи. Вони належать до семітської групи, мають спільне коріння мови і переплетену історію. Але ніхто не назве їх близькими чи братніми. А Україну під приводом нашого минулого Захід був готовий віддавати у сферу інтересів Росії, не розуміючи, що Кремль хоче не впливу на Україну, а хоче знищення ідентичності України.
14. Скоро в Україні святкуватиметься Пасха. Як Ви даєте надію Вашим громадам у нинішній час?
Пасха – свято перемоги над смертю і злом. Як людина, яка вірить в Бога і проповідує Його, я знаю, що правда і добро переможе. В тому числі переможе і в цій війні. Україна вже перемогла – морально. З Божою допомогою вона переможе і в боротьбі з агресором. Бо ми боремося за свій дім, а не за чуже, за свободу і своє право на життя, а не панування над кимось іншим.
15. Що дає Вам самому сили?
Історія України. За роки мого життя я бачив багато трагічних і драматичних подій в Україні. Але кожного разу з Божою допомогою і спільними зусиллями наш народ долав черговий виклик і йшов вперед, будуючи кращу Україну. Тому я переконаний: якщо Бог до цього часу допомагав нам, направляв нас, давав сили і розуміння, як діяти – то і зараз Він не полишить нас. Не для того Він вів нас багато десятиліть, щоби зараз, у найбільш відповідальний момент, віддати в руки тиранії.
Архієпископ ЄВСТРАТІЙ ЗОРЯ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |