Моє життя - бонусне
Рівно 9 років мене разом з Юрієм Вербицьким викрали з Олександрівської лікарні. Під час подій Майдану.
***
До сих пір у цій справі немає жодного вироку, котрий вступив в силу. До сих пір більшість з тих, хто причетний до мого викрадення – а особливо його організатори – знаходяться в Росії або на загарбаних нею територіях.
Коли я на судах кажу, що те викрадення – єдина сюжетна лінія з російською агресією проти України, то я не грішу проти істини. Бойові групи тітушок, котрі викрадали і вбивали майданівців, організовували ті ж самі люди, які у наступні місяці зайняли керівні посади у російських військах, котрі пішли на нас війною. Бригадири тітушні стали польовими командирами.
Євген Жилін очолив російський батальйон Оплот. Потім Жиліна вб’ють у підмосковї чи де там. Армен Саркісян зараз керує власною «приватною військовою компанією», котра вербує зеків за зразком Пригожина на війну проти України.
Ці кримінальні авторитети, мабуть, не стали в один день проросійськими діячами на фронті. Думаю, вони працювали на РФ ще задовго до Майдану.
Тому я кажу у своїх виступах на судах, що те викрадення і вбивство стало одним із перших актів російської війни проти нас, українців.
Але коли я це кажу у своїх виступах на судах, то знаходяться судді, котрі зупиняють мене. В Білій Церкві судді Дубановська і Ларіна (переселенці з Донбасу, до речі) мають іншу думку. І не тільки у цьому ці судді відзначаються – вони навіть відпустили декого з обвинувачених у вбивстві і викраденні, з такими великими зусиллями знайдених і спійманих правоохоронцями.
Я сподіваюся все ж дотиснути і добитися правди. Це моя додаткова війна. На все життя, скоріше за все.
***
Мене могли добити до смерті. Але так сталося, що попри травми, попри відбиту голову, я вижив і навіть зміг добратися до людей. Вербицькому, викинутому в глухому лісі, це не вдалося через численні переломи.
Для мене це життя, яке я живу – бонусне. Несподіваний приз, додатковий, незапланований час.
Я стараюся з користю його використовувати. У 14-му році пішов воювати з росіянами ще у квітні. І це було запізно, бо треба було у березні, коли вони брали під контроль Крим. Але тоді не було зброї і злагодженої бойової групи.
У другій фазі війни з ранку 24-го лютого стою на передовій.
Коли поруч зі мною пролітає і розривається снаряд – я думаю, що то не моя турбота. Вищі сили організували це додаткове перебування на землі, тож їм вирішувати, як довго воно триватиме.
Ігор ЛУЦЕНКО
***
До сих пір у цій справі немає жодного вироку, котрий вступив в силу. До сих пір більшість з тих, хто причетний до мого викрадення – а особливо його організатори – знаходяться в Росії або на загарбаних нею територіях.
Коли я на судах кажу, що те викрадення – єдина сюжетна лінія з російською агресією проти України, то я не грішу проти істини. Бойові групи тітушок, котрі викрадали і вбивали майданівців, організовували ті ж самі люди, які у наступні місяці зайняли керівні посади у російських військах, котрі пішли на нас війною. Бригадири тітушні стали польовими командирами.
Євген Жилін очолив російський батальйон Оплот. Потім Жиліна вб’ють у підмосковї чи де там. Армен Саркісян зараз керує власною «приватною військовою компанією», котра вербує зеків за зразком Пригожина на війну проти України.
Ці кримінальні авторитети, мабуть, не стали в один день проросійськими діячами на фронті. Думаю, вони працювали на РФ ще задовго до Майдану.
Тому я кажу у своїх виступах на судах, що те викрадення і вбивство стало одним із перших актів російської війни проти нас, українців.
Але коли я це кажу у своїх виступах на судах, то знаходяться судді, котрі зупиняють мене. В Білій Церкві судді Дубановська і Ларіна (переселенці з Донбасу, до речі) мають іншу думку. І не тільки у цьому ці судді відзначаються – вони навіть відпустили декого з обвинувачених у вбивстві і викраденні, з такими великими зусиллями знайдених і спійманих правоохоронцями.
Я сподіваюся все ж дотиснути і добитися правди. Це моя додаткова війна. На все життя, скоріше за все.
***
Мене могли добити до смерті. Але так сталося, що попри травми, попри відбиту голову, я вижив і навіть зміг добратися до людей. Вербицькому, викинутому в глухому лісі, це не вдалося через численні переломи.
Для мене це життя, яке я живу – бонусне. Несподіваний приз, додатковий, незапланований час.
Я стараюся з користю його використовувати. У 14-му році пішов воювати з росіянами ще у квітні. І це було запізно, бо треба було у березні, коли вони брали під контроль Крим. Але тоді не було зброї і злагодженої бойової групи.
У другій фазі війни з ранку 24-го лютого стою на передовій.
Коли поруч зі мною пролітає і розривається снаряд – я думаю, що то не моя турбота. Вищі сили організували це додаткове перебування на землі, тож їм вирішувати, як довго воно триватиме.
Ігор ЛУЦЕНКО
| Читайте також |
| Коментарі (0) |