Місто здорової води
На другий день свого мандрування по Трускавцю я зустрів знайомого чернігівця — оскільки мова йде про лікування, то називати прізвище неетично. Скажу лише, що цей чиновник обласної адміністрації їздить до Трускавця щороку, хоча, певно, завдяки своїм доходам міг би вибрати і які-небудь Карлові Вари. Але в тому-то й річ, що трускавецька вода «Нафтуся» має такі лікувальні властивості, до яких усяким баден-баденам далеко. Хоча вже першого дня водопою я зрозумів назву цієї води: вона смердить нафтою. І проходить десь недалеко від її покладів. Зате оздоровчі методи її такі, що біля поїлок я зустрічав і туркменів, і казахів із середнього жусу (у них родова лінія тримається міцно і ніяк не піддається глобалізації), і гірські чорняві народи послали сюди своїх хворих, чути було й польську мову…
У Трускавці є ще й інші корисні води — для шлункових болячок годиться «Марія», і знаю відтепер жінку, яка вже їздить 5 років і забула про свої проблеми. А є ще вода «Броніслава», якою радять полоскати хворе горло, — вона така сильна, що доступ до неї дозволяють тільки вранці і ввечері, двічі на день.
Залишаючи обіч лікувальні міркування, скажу лишень, що санаторій, де лікувався Леонід Кучма, і «Ріксос», викуплений Рінатом Ахметовим, тут покажуть усі. Багаті теж хворіють.
Для постійного життя Трускавець не дуже комфортний — тут мало сонця. Коли ще лежали сніги, ми з’їздили на екскурсію в Закарпаття.
Там уже буяла весна з крокусами. Трускавець лежить у западині, і навіть від його автовокзалу видно засніжені вершини Карпат. Кажуть, улітку часто луплять дощі ночами, а вдень — парить, як у сауні.
Я тут слухав мову бабусь і тітоньок, що продавали бринзу (на жаль, не овечу), молоко та сметану. «Я ту жию шістьдесять років, так що закрийся, дорогая!» — лаялася одна з них. А друга у перукарні обурювалася на якогось непотребного діда: «Най би сі ногами вкрився!» Що в перекладі може означати — «Щоб він здох!»
Трускавець не справляє враження доглянутого міста попри багатолітню практику курортного заробляння грошей — хіба лише впорядкований центр. Центр забирає левову частку грошей відпочивальників. Але відродилися всі храми. Я був на богослужінні в греко-католицькому, де почувався як удома, на концерті в римо-католицькому і заходив глянути у порожній храм Московського патріархату. Два перші мають обжитий вигляд — це видно за безліччю деталей, а храм УПЦ МП стоїть лунким від якоїсь офіціозності, неживої пишноти.
У місті як мінімум два пам’ятники Ісусу Христу і Матері Божій — тільки тут є пам’ятник євангельській історії про Ісуса і самарянку. До речі, зображена вона геть вільною як на біблейські часи — без покритої голови. Як там Христос казав: «Правду сказала: живеш із четвертим чоловіком, але й той тобі не чоловік»?...
Два пам’ятники Тарасу Шевченку і два — Івану Франку. Цього я не розумію. Зате таксист Геник, що нас підвозив, каже: «Та яка ріжниця — чи Московський патрярхат чи Київський?!» І це каже галичанин! А водій маршрутки, який віз нас зі Львова до Трускавця, ввімкнув на салонний телевізор «Нашу Рашу» з їх дебільнуватими жартами, і підлітки — фанати «Карпат» (хто там співає «Карпати» знову програли футбол»?) уже й відверталися, і очі заплющували, але ніхто не зробив зауваження водію.
А ще Трускавець — місто прекрасної архітектури, споглядаючи яку, мені подумалося, що і в Чернігові треба не просто зберігати дерев’яне різьблення, а вводити його елементи в сучасну містобудівну практику.
Трускавець — місто, де на звичайній вулиці у приватному дворику можна побачити скульптурку з розп’яттям.
Трускавець — місто живої води і живої віри.
Василь ЧЕПУРНИЙ
Повністю матеріал -- в газеті "Сіверщина" за 25 квітня
| Читайте також |
| Коментарі (0) |