Мирна «ковбасна революція» - останнє попередження компартійні владі

24 років тому Різдвяної ночі з 6 на 7 січня 1990 року в Чернігові відбулася подія, яка струсонула н етільку Україну, але й усю Радянську імперію.
Усе почалося з автотранспортної пригоди на розі вулиць Рокосовського і Доценка десь після 19-ї години вечора. Тоді облвиконкомівська «Волга» зіткнулася з приватними «Жигулями».

І пішло-поїхало... З багажника «Волги» вигулькнули дефіцити: копчена ковбаса, окорок та інші делікатеси (як з’ясувалося, вони й сьогодні такими залишаються для більшості українців!) радянських часів, які на той час для більшості простих радянських людей були справжнім дивом. Більшість товарів повсякденного попиту купували тоді за талонами або їх «викидали» у черги на «великі» свята. У той час тільки комуністична партійно-радянська еліта мала більш-менш безпосередній доступ до подібних дефіцитів.

Тож обурені чернігівці спочатку влаштували несанкціонований мітинг, використавши для цього начальницьку «Волгу» як трибуну. Потім потягли її до будинку першого секретаря обкому комуністичної партії. Спроба міліцейського спецназу зупинити обурений люд у районі П’яти кутів, біля Деснянського райкому компартії тільки розпалила протестуючих. Стихійний марш протесту вщух далеко за північ лише на Красній площі, куди протестуючі притягли вже досить понівечений автомобіль.

Вже наступного дня, 7 січня 1990 року, 15-ти тисячний мітинг біля обкому підтримав резолюцію, підготовлену рухівціями, з 18 вимогами, зокрема:

1. Негайної відставка бюро обкому партії у повному складі, а також консервативного редактора «Деснянської правди» Музиченка І. І.

2. Відмінити ст. 6 Конституції СРСР.

Майже половина вимог протестантів стосувалася не «ковбасного» питання, а свободи слова, свободи проведення мирних зібрань, публічності і відкритості влади, створення незалежних ЗМІ.

Навіть, 24 роки потому ці питання залишаються не розв'язаними і вкрай актуальними.

Далі нові були нові багатотисячні мітинги, зібрання трудових колективів, резолюції партійних організацій підприємств з вимогою відставки бюро обкому і міському компартії та перших осіб обласної влади.

Про різдвяні чернігівські події заговорила вся країна, учасників мітингів показало московське центральне телебачення.
І, як наслідок, у відставку пішли перші особи області і міста, а з Москви прибув на місце Л. Палажченка (першого секретаря обкому) інший компартійний чиновник – В. Лісовенко.

Ці події, мабуть, з легкої руки автора гасла «Хто з’їв моє м’ясо?» отримали назву «ковбасна революція».

Вже на початку лютого того ж року в обласній філармонії відбулася перша легальна конференція обласної організації Народного Руху України за перебудову. Невдовзі запрацював штаб демократичних сил Чернігівщини по вул. Щорса, 4, а після березневих виборів 1990 року в Чернігівській міськраді постала потужна демократична депутатська група «Чернігів».

Тож, без сумніву, «ковбасні» події на початку 1990 року в м. Чернігові були останнім попередженням тоталітарній системі про те, що далі жити «по-радянськи» не можна. Український народ вимагав (і вимагає досі!) реформ в інтересах всього українського суспільства, а не тільки корумпованої номенклатури та її, як кажуть у народі, слухняних «шісток»та холуїв-холопів.

На жаль, про цей історичний урок сучасна комсомолько-регіональна номенклатура волає не згадувати. Тому не дивно, що вже за дев’ять років після «помаранчової» революції постав Євромайдан. Не виключено, що це останнє мирне попередження знахабнілій і пихатій від безкарності бандитській владі.








1. Негайної відставки бюро обкому партії у повному складі, а також консервативного редактора «Деснянської правди» Музиченка І. І.

2. Відмінити ст. 6 Конституції СРСР.

3. Скликати позачергову обласну партконференцію для обрання нового складу обкому партії, вибори делегатів проводити на альтернативній основі при участі усіх комуністів. Роботу конференції транслювати на вулиці міста.

4. Створити комісію громадськості по привілеям та розслідування зловживання владою.

5. Скасувати поділ міста на райони. Зекономлені кошти направити на розвиток охорони здоров’я громадян, культуру, народну освіту.

6. Поновити на роботі всіх звільнених з роботи по політичним мотивам.

7. Передати готель-гуртожиток Чернігівського обкому партії у розпорядження Чернігівського виробничого об’єднання готелів.

8. Передати «Будинок колгоспника» під дитячий заклад.

9. Передати ЦЛК у ведення обласного відділу охорони здоров’я.

10. Забезпечити населення рентгенометрами та достовірною інформацією з радіаційного, хімічного та бактеріологічного забруднення міста.

11. Надати можливість робітничим комісіям в будь-який час перевіряти оптові та інші бази.

12. Перейменувати вул. Борисенка на вул. академіка А. Сахарова.

13. Відкрити в Чернігові Гайд-парк для вільного висловлювання своїх думок жителям міста.

14. Створити умови для діяльності неформальних організацій: зареєструвати їх, надати приміщення.

15. Щотижня проводити мітинги-зустрічи з кандидатами у депутати.

16. Створити незалежну міську газету.

17. Надрукувати цю резолюцію до 10 січня ц.р. (включно) в «Деснянській правді» та оголосити по радіо.

18. 10 січня ц.р. біля будинку обкому партії о 18.30 провести зустріч з секретарем обкому партії Палажченком Л. І., на якій він повідомить, як виконуються резолюції, прийняті на загальноміському мітингу 7 січня.

Звертаємось до жителів міста та районів області:





Витяг зі Збірника документів і матеріалів «Боротьба за незалежність України у 1989-1992 рр.: Чернігівська крайова організація Народного руху України за перебудову», до 20-річча створення Народного руху України за перебудову, Чернігів, 2009, стр. 45-46

7 січня 1990 року біля обкому компартії (зараз приміщення областної ради, у центрі Л.Палажченко)