Міражі сьогодення: чи така боротьба з корупцією потрібна суспільству?
Уперше про корупцію заговорили на початку останнього десятиліття вже минулого сторіччя. Уперше був прийнятий Закон «Про боротьбу з організованою злочинністю», у якому серед ознак кримінальної «організованості» з’явилися сюжетні лінії елементів корупції. Затим у спеціальному законі подавалося половинчасте визначення самої суті такого поняття, як корупція. Зі введенням у 2001 році нового Кримінального кодексу за деякі корупційні дії посадові особи могли нести кримінальну відповідальність. Затим до правових актів щодо боротьби з корупцією додавались ще нові й нові… Але та корупція не переставала в нашій державі розростатися. Змінювалася влада, приходили інші можновладці на політичний олімп, а прості люди все більше і більше пересвідчувались у розростанні корупційного моху, який терапевтичними методами вилікувати вже неможливо. Корупційні щупальця обвили собою все навколо. А люди й далі зневіряються і розчаровуються: підкупні суди виносять вердикти на користь тих, хто має владу і гроші. Навіть якщо підрахувати суддівські оклади нехай і в 10 тисяч гривень щомісяця, то за рік це становить 120 тисяч і аж ніяк не більше. А тут, попрацювавши якихось 8-9 місяців, суддя купує дорогу іномарку вартістю у… 220 тисяч гривень, а інший суддя з іншого суду за два роки перебування на посаді зводить фешенебельний, у три поверхи, заміський будинок… Та що судді? Хіба тільки вони? Куди не кинь оком — за водною гладдю чистих річок і лісами постають триметрові цегляні або залізні огорожі. Дивиться людина і не розуміє — чи то їй сниться, чи в інший світ потрапила: ще вчора була територія державна, грибочки, бачите, можна було там збирати, рибу ловити, а сьогодні вже таблички стоять і встановлені по периметру сигналізаційні локатори, а це означає, що там уже — приватна власність…
За останні роки в багатьох людей, особливо в тих, хто мешкає на затишно-привабливих хуторах, повидурювали землю, будинки. А щоб повернути свою власність — нема кому жалітися і куди податися, всюди позасідали свої, а вірніше, «їхні» дядечки з тіточками.
Ось таким і є для простої людини поняття корупції. А влада все вигадує нові й нові закони і думає, сидячи в кабінетах та роз’їжджаючи на дорогих чорних лімузинах, над тим, як усе ж таки подолати оту корупцію? Але біда в тому, що вони тільки думають, а не хочуть щось робити! Бо якби дійсно мали на меті по-справжньому рішуче вести боротьбу з корупцією, аж до її остаточного знищення, то це можна було б зробити. Спитаєте — як?
Про досвід і результати справжньої боротьби з корупційною системою читайте на другій сторінці обласного тижневика «Біла хата» від 3 січня 2011 р.
А в нас у цьому році мав би діяти ще один закон, спрямований проти корупції. Але він у разі прийняття, як і всі попередні нормативні акти, виявиться фікцією на основі теоретичної начинки про байки нашого життя. І навіть сила-силенна антикорупційного корпусу зі створеними спеціальними підрозділами для боротьби з таким явищем в СБУ, прокуратурі, УМВС та інших силових і правоохоронних структурах не здолає корупційний опір. Бо оголошують війну проти корупції ті, хто має тісні родинні зв’язки між собою, тобто головні судді в країні, головні банкіри, генеральні прокурори та «іже с німи», які крутяться в одному оберті однієї осьової спіралі — дядьки, племінники, куми…
Сергій КОРДИК
| Читайте також |
| Коментарі (1) |
|
| |
0
