Михайло Слабошпицький. 75
Михайло Федотович Слабошпицький. Добрий і вірний друг музею, помічник і порадник. Не думала, що допис до його ювілею вже писатиму як спогад.
Я завжди пам’ятатиму, як він заходить на подвір’я музею з щирою відкритою посмішкою і розкритими до обіймів руками. Скільки неймовірних хвилин пройшло в його товаристві. Якими глибокими і наповненими були розмови з ним та тими гостями, яких він привозив до музею. Адже завжди їхав не сам, намагався долучити до музею якомога більше цікавих особистостей – письменників, журналістів, представників діаспори. Завжди на зустрічі з ним збиралася повна зала людей, до його думки прислухалися, вона була як ковток свіжого повітря. А він говорив і говорив, мудро і розважливо, місцями гостро і критично, але без зайвого пафосу.
Його підтримка була дуже важлива для музею. Пам’ятаю, з яким ентузіазмом взявся Михайло Федотович до пошуку спонсорів для видання багаторічної наукової праці «Листи до Михайла Коцюбинського». І таки знайшов! У 2002 році перший том з чотиритомника вийшов у Києві за фінансової підтримки п. Любомира Буняка. М.Слабошпицький так радів цьому, влаштував презентацію у столиці, сам привіз до Чернігова наклад. Це було величезне зрушення! Наступні томи вже давалися легше, фінансову підтримку здобули у Науковому товаристві ім. Шевченка, що у США.
Видавництво «Ярославів вал», яке очолював М. Слабошпицький, своїм коштом здійснило видання томика листів М.Коцюбинського до дружини «Я так поріднився з тобою». І знову Михайло Федотович на презентацію привіз і автора передмови Володимира Панченка, і наклад. Завжди приїздив зі щедрими дарунками – пакунки цікавих книг, якими поповнилась музейна бібліотека, рідкісна на початку 2000-х оргтехніка, якої так не вистачало для нормальної роботи музею, з його легкої руки з’явилась у музеї.
Всі його нові книги презентувались для чернігівської публіки у нашому музеї. Пригадую, з яким нетерпінням ми всі чекали роману про Михайла Коцюбинського, завжди при зустрічі запитували: коли вже буде готовий? А він все говорив, що важко йде, що розгадати Коцюбинського, розкрити його сутність непросто. Але коли нарешті книга вийшла – то була справжня сенсація. Такого глибокого розуміння закритої душі Михайла Коцюбинського не було у жодного з авторів, які коли-небудь про нього писали. Це справжнє занурення і в ту непросту епоху, і в душі героїв, яким прийшлося жити і творити український культурний продукт задля збереження нації.
А скільки цікавих українських імен повернув Слабошпицький в українську літературу з діаспори. Його книга «Не загублена українська людина» тому свідчення.
І, напевно, найболючіше і найважливіше його дітище – конкурс знавців української мови ім. Петра Яцика. Він взяв на себе всі організаційні моменти, шукав спонсорів, намагався залучити Міністерство освіти та високопосадовців, тримати високий рівень конкурсу. Із року в рік це йому вдавалося, хоч і непросто.
Сьогодні ми мали б вітати його з 75-річчям. Як же нам усім не вистачатиме вас, Михайле Федотовичу! Ви назавжди залишитесь у наших серцях.
Наталія КОЦЮБИНСЬКА
Я завжди пам’ятатиму, як він заходить на подвір’я музею з щирою відкритою посмішкою і розкритими до обіймів руками. Скільки неймовірних хвилин пройшло в його товаристві. Якими глибокими і наповненими були розмови з ним та тими гостями, яких він привозив до музею. Адже завжди їхав не сам, намагався долучити до музею якомога більше цікавих особистостей – письменників, журналістів, представників діаспори. Завжди на зустрічі з ним збиралася повна зала людей, до його думки прислухалися, вона була як ковток свіжого повітря. А він говорив і говорив, мудро і розважливо, місцями гостро і критично, але без зайвого пафосу.
Його підтримка була дуже важлива для музею. Пам’ятаю, з яким ентузіазмом взявся Михайло Федотович до пошуку спонсорів для видання багаторічної наукової праці «Листи до Михайла Коцюбинського». І таки знайшов! У 2002 році перший том з чотиритомника вийшов у Києві за фінансової підтримки п. Любомира Буняка. М.Слабошпицький так радів цьому, влаштував презентацію у столиці, сам привіз до Чернігова наклад. Це було величезне зрушення! Наступні томи вже давалися легше, фінансову підтримку здобули у Науковому товаристві ім. Шевченка, що у США.
Видавництво «Ярославів вал», яке очолював М. Слабошпицький, своїм коштом здійснило видання томика листів М.Коцюбинського до дружини «Я так поріднився з тобою». І знову Михайло Федотович на презентацію привіз і автора передмови Володимира Панченка, і наклад. Завжди приїздив зі щедрими дарунками – пакунки цікавих книг, якими поповнилась музейна бібліотека, рідкісна на початку 2000-х оргтехніка, якої так не вистачало для нормальної роботи музею, з його легкої руки з’явилась у музеї.
Всі його нові книги презентувались для чернігівської публіки у нашому музеї. Пригадую, з яким нетерпінням ми всі чекали роману про Михайла Коцюбинського, завжди при зустрічі запитували: коли вже буде готовий? А він все говорив, що важко йде, що розгадати Коцюбинського, розкрити його сутність непросто. Але коли нарешті книга вийшла – то була справжня сенсація. Такого глибокого розуміння закритої душі Михайла Коцюбинського не було у жодного з авторів, які коли-небудь про нього писали. Це справжнє занурення і в ту непросту епоху, і в душі героїв, яким прийшлося жити і творити український культурний продукт задля збереження нації.
А скільки цікавих українських імен повернув Слабошпицький в українську літературу з діаспори. Його книга «Не загублена українська людина» тому свідчення.
І, напевно, найболючіше і найважливіше його дітище – конкурс знавців української мови ім. Петра Яцика. Він взяв на себе всі організаційні моменти, шукав спонсорів, намагався залучити Міністерство освіти та високопосадовців, тримати високий рівень конкурсу. Із року в рік це йому вдавалося, хоч і непросто.
Сьогодні ми мали б вітати його з 75-річчям. Як же нам усім не вистачатиме вас, Михайле Федотовичу! Ви назавжди залишитесь у наших серцях.
Наталія КОЦЮБИНСЬКА
| Читайте також |
| Коментарі (0) |