Ми воюємо, а нас використовують

Можу багато розповідати про конференції та саміти на яких була цього місяця, але поговоримо ще трохи про майбутню конференцію в Гданську.

На тлі всього цього- переписаного світу, 300 мільярдів Ірану, наших технологій, що течуть за кордон- у Гданську відкривається чергова Конференція з відновлення України. Там все серйозно. Сто країн, дві тисячі учасників. Кава, бейджі, презентації. Ті самі люди, що роками «відновлюють» нас зі сцени і все ніяк не відбудують.

Я не люблю конференції- вони якось крадуть час від справжньої роботи. І Гданськ я помітила лише тому, що пара десятків людей спитали, чи буду я там. Ні, я не буду там, мене не запросили 😊 французи запросили на свої французькі конференції , індуси запросили на свої , а українські організатори конференції відновлення моєї ж держави- забули) Довго не хотіла вірити у відповідь «чому». А потім зрозуміла: бо я приходжу не по грант. Я приходжу сказати- досить роздавати своє задарма, час будувати власне. А це ламає годівницю.

І вишенька на торті цього абсурду. Конференцію приймає Польща- наш найближчий союзник, наші ворота в Європу. А ми з нею саме зараз розсварилися вщент: вони позбавили нашого Президента найвищого ордена, наші- демонстративно повернули свої. Через що? Через нагороди і спір про події 1943 року. Прем'єр Польщі Туск сказав точно: у цій сварці радіє лише один- у Москві. Ось вам уся картина в одному кадрі: світ ділить трильйони й переписує карту технологій, а ми із союзником, на чиїй землі нас же й «відновлюють», б'ємося за ордени столітньої давнини. Символи замість заводів. Минуле замість майбутнього.

У Гданську не потрібні люди з моїм баченням. В Гданську не потрібен квантовий ринок, не потрібні роботи, не потрібні AI-мікромережі. Там зберуться, щоб під круасани ділити мільярди на… бетон. Старий, добрий, зрозумілий бетон XX століття, на якому будують звичні схеми. Хоча серед учасників багато найрозумніших людей нашого часу, яких я особисто знаю і дуже поважаю. Але сама конференція- це пам'ятник минулому, що видає себе за майбутнє. Такий самий, які ми нещодавно зносили в Києві.

Тож відповідаю публічно всім колегам-інвесторам, хто питав «Анно, побачимось у Гданську?»: Ні)
Світові лідери бачать в Україні майбутнього архітектора глобальної безпеки. А де в цьому списку офіційна Україна? Її там немає. Бо поки світ захоплюється нашим приватним тех-сектором, рідне чиновництво робить усе, щоб ми програли і економіку війни, і ринок штучного інтелекту.

Якщо в України немає власного бізнес-плану на цій війні- нас просто використають як безкоштовний полігон живої крові.

Мені не потрібна чергова конференція «з відновлення». Мій портфель і мої партнери доводять: реальні зміни відбуваються без дозволу з кабінетів. Але мені боляче за країну, яка може стати Кремнієвою долиною оборонного та AI світу, а її знову везуть світом у ролі «бідного родича» з простягнутою рукою.

Ми збудуємо нову енергетичну й технологічну націю. Разом з бізнесом, інженерами, громадами. Зробимо це не завдяки цій системі, а всупереч їй. Час бетонних схем добігає кінця. Настає час людей справи.
А ви напишіть в коментарях: що повернуло б додому ВАС- або вашу дитину, онука, друга? Я читаю кожен коментар особисто.

У нас на руках найкраща у світі карта: бойова експертиза, якої немає ні в кого, енергетичний потенціал, 60 мільйонів людей і момент, коли світ дивиться на нас з інтересом. Але інтерес- це не інвестиції.
Зараз Вікно відчинене. Та вікна зачиняються. І поки воно відчинене- я не чекатиму запрошення. Ні в Гданськ, ні будь-куди. Я будую. І кличу будувати тих, хто втомився бути нотою в фальшивій симфонії.
Час бетонних схем добігає кінця. Настає час людей справи.

Анна БОН

Довідка.

Анна Бон (справжнє прізвище Бондаренко), - скрипалька та підприємиця, співзасновниця і керівна партнерка DeHealth — британської групи компаній у сфері штучного інтелекту і медичних даних