Головна › Новини › ПОГЛЯД
Маракуя для виборця ПР
17-Лют-14 1534 3.7 1
Стаття зі свіжого номера журналу "Український тиждень". В кіосках Чернігова ще є!

Бідні люблять багатих, або овечки люблять вовків. Не логічно? А яка логіка в голосуванні бідних виборців сходу та півдня України за верхівку Партії регіонів, які всуціль багаті – «до нєпрілічія» на фоні шахтарських та інших промислових містечок чи поліських сіл, де вже нема навіть пошти, не кажучи про лікарню?

Почати варто здалеку. Мій батько, колгоспний «кудипошлють» , не вважав за гріх взяти пару кілограмів буряків колгоспних додому чи привезти полови в жнива для мішки свині. При цьому він пояснював свою крадіжку просто : мовляв, у мого батька й діда забрали в колгосп – то я частину свого повертаю собі.

Звісно, вкрасти у сусіда – то був для батька гріх. Але все ж загалом колгоспна система привчала красти. Хоч і трошки. Інакше не виживеш. Точно так було на заводі – моя сусідка, це вже в місті, зі смаком згадувала радянські часи, коли вона працювала на м’ясокомбінаті і звідти носила ковбаси у ліфчику. Як ви думаєте, за кого вона голосувала всю дорогу? Правильно, за комуністів і регіоналів.

«Два мої двоюрідні брати живуть на західному Донбасі і працюють на шахті Ахметова, - розповідає чернігівський підприємець Сергій Берестовий. – І вони з остервенінням захищають мільйонерів з ПР. Довести їм щось неможливо – це все одно що розповідати про маракуйю тим, хто її в очі не бачив. Точно так їм про свободу».

Зрештою, яким є життя шахтарів? «Піднялись, відробили, бахнули, вирубились. Газет і книжок вони не читають. Дивляться тільки «Интер». Вихідний – знову бахнути чи програти в ігровому автоматі» - оцінює життя своїх донецьких родичів чернігівець Сергій Берестовий.

Вихідець із Донбасу, викладач Києво – Могилянської академії Олексій Курінний ситуацію на сході та в Криму порівнює з Єгиптом: «Тобто є мусульманська більшість ,значною мірою пасивна. Вона, втім, обирає радикалів - партію "Брати-мусульмани". У нас на буденному рівні кожен донецький намагається закорефанитись, здружитись, знайти спільне ("А у мєня тьотка із западной Украіни") - але у підсумку від їх імені говорять явно промосковські радикали: Левченко. Колесніченко тощо. Є свої "копти" - помаранчевий електорат, але він змушений рухатись у фарватері волі більшості чи, принаймні, голосно не заявляти про свою волю».

Люди, які голосують за комуністів і Партію регіонів – у позачассі. «Ситуація не вкладається у класичні схеми політології, - оцінює президент Чернігівської регіональної торгово- промислової палати Костянтин Іванов. – Це люди поневолені. Якщо говорити про шахти, то вони були елементом каральної сталінської системи. Тому і вважають там кайдани запорукою стабільності».

Погоджується з ним і професійний столичний політолог Володимир Горбач: «Це не пролетаріат, це закріпачені робітники, які не мають іншої альтернативи заробітку, ніж на приватизованих мануфактурах. Фактично йдеться про вірність рабів своїм господарям».

Десь траплялося на очі опитування – дуже характерне: люди на сході не вважають себе українцями і Україну батьківщиною, бо ні мова, ні історія, ні культура українські їм не щемлять. Але і не вважають себе росіянами та не хочуть у Росію. Отака екстериторіальність.

Але ж як – бідні рвуть душу за багатих, які їх оббирають?! Та просто ці бідні пам’ятають 90-і роки, коли взагалі зарплати не було, коли закривались підприємства.
Щоправда, у них не вистачає причинно-наслідкового зв’язку, щоб зрозуміти: через їх же голосування і закривались. Тому коли сьогодні Леонід Кучма – архітектор олігархічного капіталізму з гордістю каже: «От критикують олігархів, а я їду, дивлюся, що підприємство димить – значить, чудово, бо працює», то виборець Партії регіонів і комуністів його розуміє і підтримує.

Безумовно, оце своєрідне ґетто екстериторіальності, мало би бути зруйноване …смаком маракуйї – тобто навіть елементарні поїздки луганських чи харківських дітей в Галичину на Різдво кардинально міняють уявлення про Україну. Але це дрібний приклад, а що казати про всю ідеологічну машину держави, якщо країна не зшита єдиною мережею телебачення, газет, книготоргівлі… У Криму я не можу купити навіть парламентський «Голос України», не кажучи вже про «День» чи «Дзеркало тижня». Не можна почути української музики (агов, хто у Криму захистив радіостанцію «Бриз»?!). А єдина україномовна газета «Кримська світлиця» залишилася завдяки подвижництву редактора Віктора Качули.

Вахтанг Кіпіані нещодавно був на 8 майданах України і вражається як схід покинутий опозицією: «Хай би вже оголосили всі опозиційні партії, що вони відмовляються займатися цими регіонами і будували б собі Україну без них!».

А в Чернігові мені стало нудно слухати політінформації на нашому майдані і я пішов на антимайдан. Там були три категорії: бюджетники, яких пригнали, розказавши, що зарплат не буде без ПР, ідейні комуністи (їх найменше) і росіяни, що приїхали сюди за часів СРСР . Одна бабуся мені говорила, що вона 40 років відпрацювала на «Хімволокно», а я хочу її змусити говорити українською мовою. І ці категорії опозицію просто не чують. Навіть фізично. А що влада краде – так вони переконані, що інакше не можна. Ось вам і маракуйя!

Василь ЧЕПУРНИЙ, "Український тиждень"


Допомога проекту СІВЕРЩИНА - благодійний внесок

Теги:Володимир Горбач, Василь Чепурний, Вахтанг Кіпіані, Партія Регіонів


Читайте також



Коментарі (1)
avatar
1
Владний будинок ОДА і опозиційна палатка з барикадою навпроти нього символізують співвідношення між владою та опозицією і між їх виборцями. Придивіться уважніше, пане Василю, до цього пейзажу з певної відстані та трохи задумайтесь.
avatar