Мандрівка за смаком дитинства

Коли вихідний перетворюється у справжній вихідний) Мандрівка у забутий світ дитинства, в рідне Залісся.

Села не впізнати. Навіть бабусину хатину ледь розшукала серед густої зелені зарослів. Будівля колишнього магазину проглядає ще білуватими стінами крізь густе зелене плетиво. А клубу й пам'ятника загиблим у Другій світовій і не побачила. Власне, й не шукала. Бо мета була іншою- просто доторкнутись до дитинства. Вірніше, хотілось просто поблукати лісом десь у безпечному місці, де не ступала нога орка, та й глянути чи не прокинулись зелені сироїжки- саме такий сорт я зустрічала тільки тут.

Але дорога сама собою привела до Кам'янки, яка нині зветься Заліссям. Тут живе всього чотири людини та у кількох будинках господарюють "дачники" - люди, які, втікаючи з гамірних міст, придбали собі невеличкі будиночки в селі, загубленому в лісах. На диво, зустріли й знайомих - Юрка, з яким не бачились років чотири та тітку Галину. Вже четвертий день всі тут сидять без світла- десь обірвало лінію. Словом, поза цивілізацією.

Побували на кладовищі, постояла трохи біля могилок рідних. Тут буяють жовтогарячі квіти й біліють рушники. Ніби й села нема, а видно, що стежина до кладовища натоптана, тут бувають люди.

Посміялись табличці з назвою вулиці. Тут і вулицю в селі важко відшукати. Таке враження, що просто посеред лісової чащі висить новенький вказівник "провулок Корольова".

Да, і грибів таки трохи знайшли. Несподівано. Десь прокинулась жменька ранніх білих, десь вже величезного розміру нечіпані лисички, трохи сироїжок, але не місцевих "зелених". Ще, мабуть, не час. Бо бабця колись на цей би збір махнула рукою: "Хіба то гриби? Много та дурного". Тут визнавали тільки білі та опеньки. Ну та нічого, на суп і картоплю вистачить. А як прийде грибна пора- вже знаю куди їхати. І не тільки за грибами. А за смаком дитинства.

Світлана ТОМАШ