Казка, зіпсована хижим сусідом

Казка зимового лісу. Забуте відчуття вечірньої засніженої дороги до рідного села, яке ось- ось зникне з карти, бо там вже майже ніхто не живе. Як у дитинстві. Тоді вдивлявся у засніжені сосни і з затамованим подихом очікував, що ось- ось з під них вискочить у світло фар наляканий зайчисько чи необачна косуля або дика свиня з виводком полосатих поросят. І татко зменшить швидкість, даючи можливість необачній звірині повернутись у безпечні обійми вечірнього лісу.

Або ж уявляв собі чудернацьких казкових персонажів, які насуплено споглядають на нічну дорогу, спокій якої осмілилась порушити людина. Тут завжди був казковий світ, далекий від прогресу й цивілізації. Тут завжди мріялось, думалось, чекалось дива.

Нині це світ за 20 кілометрів від кордону з ворогом. Тут зникла казка. Тут у тиші відчувається тривога й неспокій. І навіть легка музика і довколишня краса зимового вечора не відволікають від болючих думок, які крають стомлену душу.

Але ти знаєш, що не маєш права піддаватися тій втомі. Бо твої онуки повинні побачити оцей світ таким, яким бачив його ти у дитинстві. Попри те, що у них його намагається вкрасти той, хто хижо чатує за два десятка кілометрів звідси.

Світлана ТОМАШ