Люблю на Покрову...

Люблю на Покрову вештатися в лісі. Насамоті. Бо рідкісний дар, хто може цю самість розділити, випити до дна і не розлити ні краплини.

Пити каву в спокійне осіннє надвечір‘я, так, аби ніч не спалося. Читалося, мріялося, любилося.

Збирати каштанчики. Перебирати їх у кишені. Перебирати пальці коханого, шукаючи тепла обом, ніжачись хоч трішки в тих зимних осінніх прогулянках.

Лущити горіхи.
Гризти ябка.
Смажити гриби.

Спинятися і слухати життя.

Залишити метушню, шепотіти із близькими. Приправляти корицею каву і перцем гаряче вино. Розділяти його, хліб і любов.

Запалювати камін чи грубу.

Слухати світ крізь потріскування вогню. Наповнюватися теплом, повнитися мріями.
Тримати двері відкритими, аби заходити саме ті, хто напевне знають: їх чекаю завжди.

Ярина ЯСЕНЕВИЧ