Головна › Новини › СПОРТ
Леді-боксер
12-Лип-11 922 0.0 0
Зустрівши цю тендітну біляву дівчину вперше, важко повірити, що вона — професійний боксер, майстер спорту, чемпіон світу з кікбоксингу за версією WPKA (золото вона здобула в боротьбі з представницею Грузії у фіналі чемпіонату, який відбувся нещодавно в Києві). Світлана Новопашен знайшла у спорті своє покликання. Вона постійно їздить на змагання до різних міст і країн, а тут, у Чернігові, працює тренером з аеробіки й дитячого фітнесу в студії танцю «Вердикт». В інтерв’ю «Сіверщині» Світлана розповіла про те, як прийшла до такого, здавалося б, не жіночого виду спорту, про страх перед ударами і ставлення чоловіків до спортивних дівчат.

— У спорт я прийшла давно, 11 років тому. Захоплювалась різними його видами, легкою атлетикою, а зупинилась на боксі. Почала займатись із 12 років, і вже через місяць тренувань пішли змагання, одне за іншим. А коли людина змагається, вона вже не може зупинитись. У шостому класі прийшла тренуватись до Юрія Єрмілова, тоді був клуб «Бойові рукавички». Андрій Кужельний — мій другий тренер. Певний час була другим номером збірної України з боксу, із часом перейшла на кікбоксинг.

— Після школи не було бажання обрати спеціальність, не пов’язану зі спортом?
— Після випуску я хвилювалася за своє майбутнє. Хотілося іншу освіту отримати, але тоді б я не змогла змагатися. Вступала багато куди, але зрештою обрала факультет фізичного виховання в педагогічному університеті, бо розуміла, що в іншому місці мене не будуть відпускати. Наприклад, коли прийшла з документами до юридичного, мені сказали: «Дівчино, ви сюди йдете не змагатись, а навчатись». Нині я не шкодую, що обрала саме цей напрямок.

— А як батьки до занять боксом ставились?
— Батьки в усьому мене підтримують. Коли я почала боксом займатись, мама передивилась усі бої Кличка. Без їхньої підтримки, напевне, я б не подолала деякі труднощі. Наприклад, коли бувають моменти невдач. Під час змагань на Кіпрі в мене була травма — зламала руку. Через це я не стала переможцем у чемпіонаті світу тоді. Мама заспокоювала: «Програють усі, головне — встати і йти далі».

«Не давай себе бити»

— Як щодо страху травмувати обличчя? Адже для дівчат це серйозне випробування…
— Я почала займатись у такому віці, коли дівчатка зазвичай дуже переймаються своєю зовнішністю. У мене ніколи не було страху за обличчя. Були і синці, і розсічення. Я розуміла від початку, що професійний спорт без травм не буває. Для здоров’я існує фізкультура, спорт не завжди для здоров’я. Але коли я виходжу на ринг, тренер говорить: «Світлано, бережи красу. Не давай у себе бити», а це означає: «Бий сама».

— Де довелося виступати?
— За цей час ми об’їздили всю країну. Цей чемпіонат у Києві — третій чемпіонат світу, у якому я брала участь. Саме на ньому мені вдалося завоювати перше місце, раніше я буквально за півкроку від першого місця була. Один світовий чемпіонат був на Кіпрі, інший — у Мадриді. І там, і там мені вдавалось доходити до фіналу, але трошки не вистачало. На Кіпрі зламала руку, в Іспанії був рівний бій із дівчиною, і під час додаткової хвилини вона виграла з різницею в один бал.

— Ти працюєш тренером з аеробіки. Чим заняття танцювальної аеробіки відрізняються від занять танцями?
— У танцювальній аеробіці, окрім фізичних вправ, додають танцювальних рухів. Усе дуже динамічно. На танцях більш детально, ретельно вивчають і відпрацьовують кожен рух.

— Як сприймають чоловіки спортивних жінок?
— У першу чергу, це від дівчини залежить. Мене ніколи не сприймали як страшного боксера, який може побити. Коли тільки знайомишся з хлопцем і йому розповідають, що я кікбоксингом займаюсь, ще й називають моє звання, якось він напружується відразу. Потім уже, поспілкувавшись, розуміє, що я така ж людина, як і всі. Узагалі ж чоловіки, дізнавшись, що дівчина — професійний спортсмен, відчувають якесь напруження. Напевне, їм важко сприймати той факт, що хтось може бути таким же сильним фізично, як вони, а може, і сильнішим.

— Яким має бути харчування спортсмена?
— Насиченим. Спортсмен на одній моркві не проживе. Узагалі ж не можу сказати, що харчування у мене якось відрізняється. Єдине, що в період змагань іноді доводиться обмежувати себе в їжі, щоб притримати вагу. Аби було більше сили, треба їсти більше м’яса. Моя улюблена страва — рис і все, що з нього готують.

— Розкажи нашим читачам, скільки годин на день потрібно приділяти гімнастиці, щоб мати гарну фігуру?
— Якщо хоча б хвилин 15 приділяти ранковій гімнастиці, або звечора поприсідати, повіджиматись тощо, уже для здоров’я і фігури буде дуже великий плюс.

Вікторія ГАВРИК


Допомога проекту СІВЕРЩИНА - благодійний внесок

Теги:Вікторія Гаврик, кікбоксинг, Бокс


Читайте також



Коментарі (0)
avatar