Квіти - у вічність

Нині їздив на похорон - за 200 км від Київа. У Бахмачі не зміг купити квіти - в єдиному квітковому магазині стояла черга. Продавчиня шаленіла з дикої суміші емоцій: захвату від виручки й можливості хамити нуждающимся, які вовтузилися коло блідих тюльпанів. Хамити "як колись"...

На всьому тут була печать тліну, інстинктивно блокував навіть органи нюху - аби не хапанути міазми "празнічка".

На кладовищі уважно слухав священика, послання апостола Павла. Скільки гідності у цьому тихому відході матері, дружини й колежанки.

Всі квіти були їй - "у вічність", а не у "вісімку".

Ростислав МАРТИНЮК