Крим, ми повернемось!

Коли я їздив регулярно з сім'ю в Крим - назвав його всеукраїнською черінню. Тепер же - окупаційний майданчик, який нікого не гріє. Навіть окупантів, бо їхати їм туди незручно, а місцеві потиху вимирають, попри завезення нових. Мене радувало як щороку в знайомих будинках більшало дітвори кримськотатарської і як щороку занепадали будинки старіючих росіян, що вимирали... Тимчасова зміна людського балансу Путіним завезенням сімей окупантів російським Крим не зробить.

Наразі ж історія повторюється:

«Здесь, в этих складках моря и земли,
Людских культур не просыхала плесень —
Простор столетий был для жизни тесен,
Покамест мы – Россия – не пришли.
За полтораста лет – с Екатерины —
Мы вытоптали мусульманский рай,
Свели леса, размыкали руины,
Расхитили и разорили край.
Осиротелые зияют сакли;
По скатам выкорчеваны сады.
Народ ушел. Источники иссякли.
Нет в море рыб. В фонтанах нет воды.
Но скорбный лик оцепенелой маски
Идет к холмам Гомеровой страны,
И патетически обнажены
Ее хребты и мускулы и связки».

Це Максиміліан Волошин (по батькові - Кирієнко). Російський поет.

...Україна в Криму була завжди. І тоді, коли практично половину населення становили українці (хоч і не зі своєї волі), і коли татари єдналися з козаками, і коли після другої світової Україна дала Криму дніпровську воду та відродження... І в роки незалежності, коли сама, ще немічна, прийняла тисячі кримських татар з російського вигнання.

Я пив каву біля Гьозловських воріт, яку приносив ровесник мого сина Аслан, слухав розповідь Еміля про його прадіда, який виміняв полтавський рушник за їжу в час українського голодомору, милувався Аю- дагом, де пробував шурпу, в євпаторійській кенасі намагався добитися від караїмки хоча би кількоро слів її рідною мовою, я ходив Бахчисарайським палацом і милувався євпаторійською мечеттю Джума- Джамі, де приймали присягу кримські хани, я вдихав запахи моря, яке влітку дуже часто має запах кавуна і свіжого снігу, їв яблука Канділь- синап, я піднімався на вершини Криму і дивувався музею Волошина та купався у бухті Чехова, я не забув сліди Лесі Українки, Степана Руданського і Миколи Самокиша...

І вони думають, що це все у нас відібрали назавжди? Ми повернемось! Хоч і через руїни Росії!

Василь ЧЕПУРНИЙ

PS Кажуть, що на залізничному вокзалі Берліна є вказівник "Берлін - Кьонігсберг. Поїзд тимчасово не курсує". Україна, на відміну від Німеччини, свою війну не програла і тому ми крим повернемо набагато швидше, ніж німці Кьонігсберг...