Ковідько

Ковідько. Люблю я свій народ. Що б там не говорили про наші вади (хто ж їх не має), мені подобається те, що випромінює наша колективна ментальність. Не уявляю, щоб народилася в іншому народі. Те, які ми (нашу суть) закладено в словах. І я "тащуся" від цієї суті. І від слів. Я їх смакую, ніби цукерку. Перекочую в роті від однієї щоки до іншої. Тішуся.

Ковідько. Те, що інші народи називають Корона, Сарс, Ковід – в Українців – Ковідько. З гумором. По-народному.
Ковідько - і цим все сказано. Нечиста сила. Злий дух. Але не той, що десь там у безмірній височині, гігантська постать над людством. Ні. Ковідько, як лісовик у лісі, чи мавка в полі, чи домовик у хаті - поруч бігає. Мале і шкідне. Он, з-під столу виглядає, з-під лавиці, з-за припічка. Не над людьми, а межи ними. Під ногами плутається. Жити заважає. Підступне таке. Низьке. Противне.

Ковідько. Чортовий бешкетник. Бісовий дідько. Почвара. Потороча.
І все в цій назві. І доброзичлива зверхність – все одно наше буде згори. І його нечиста сутність.

Лариса НІЦОЙ