реклама партнерів:
Головна › Новини › СУСПІЛЬСТВО

Корюківський Медіа-центр заявив про себе

09-Лют-16 1503 0.0 0
Громадянське суспільство як таке в демократичній країні завжди вибудовує свої структури. Це і партії, і громадські ініціативи й організації. На Корюківщині з'явилася нова громадська організація "Медіа-центр "Свобода слова нового століття".

Засновником її став відомий журналіст, письменник, лауреат всеукраїнських та міжнародних номінацій Віктор Божок. Організація об'єднала журналістів, громадських діячів Корюківщини. Ціллю організації є розвиток літератури, журналістики, краєзнавства.

В суботу 6-го лютого з ініціативи ГО " Медіа-центр "Свобода слова нового століття" та первинної журналістської організації, за активної участі МГО "Альтернативи в залі Корюківської центральної районної бібліотеки відбулася зустріч учасників Євромайдану та Революції Гідності "Майдан живий". Про Майдан 2013 – 2014 років розповіла виставка світлин. Володимир Онищук, Леонід Неживий, Сергій Милейко пригадали події 2013 – 2014 років. Своїм поетичним словом поділився Віктор Божок. А ще… Дарка Москаленко молода українська поетеса з Величківки, що з Менщини. Дівчина прочитала свою першу спробу в прозі. Твір про війну. Бо після Майдану й Революції Гідності розпочалася війна Росії проти України, її вибору. Твір же про ту минулу, другу світову. Час відносить у вирій уже не тільки ветеранів другої світової війни, а й уже дітей війни. А ця війна, що веде Росія, постукала в двері чи не кожної української родини. Багато наших земляків відчули на собі "гради", "подарунки-розтяжки", автоматні черги. Даринка ж описала у своєму творі людські страждання воєнного лихоліття.

Дівчина побачила нещодавно біль війни у недавньому спілкуванні з Михайлом Тараракою з рідного села, танкістом Першої танкової бригади (під час новорічних свят Дарина та Михайло звеселяли дітей Величківки, перетворившись в казкових персонажів Діда Мороза й Снігуроньку). Шановним читачам буде цікаво прочитати оповідання-ессе письменниці.
"Війна до тих пір буде війною, поки питання про неї буде вирішуватися не тими, хто помирає на полях битв» А. Барбюс

Пам'ять правдою своєю розплітає своє життя по ниточці, і перед очима пропливають хвилини, миті… роки. Війна 41-го вкрила всю землю нескінченним смутком, всім людям посивила голови, всім дітям відібрала сміх та радість дитинства, всім матерям, що віддавали своїх синів на лінію фронту порізала лезом серця. Якщо спробувати визначити колір війни, то його навіть і чорним назвати не можна, адже чорний колір – це колір землі, а земля – родючість. Війна – неродючість, війна сіра до найбільшої краплі прозорості. І ось край столу в самотній хатині сидить молода, але вже сива жінка і читає листа від свого сина. І чує серце, що лист має бути останній, а надіє в душі жевріє, що син повернеться. Обійме матусю і скаже, що вже все позаду. Як раніше побіжить на вуличні посиденьки, проведе Христю до воріт, а через певний час повідомить матері, що буде весілля, що приведе дівча це додому, і будуть всі в купі жити. Горло різали сльози. Син поранений. Син в госпіталі. А поїхати нема навіть найменшої можливості…
Війна 41-го. забирала душі, забирала серця, тіла і надії. Вона забирала цілі родини, силу на існування та кохання. А дівчина Христя так і не змогла дочекатися того заповідного листа від коханого. Її зґвалтували двоє німецьких солдат та повісили. До останнього її душа говорила із коханим:

«Наснилось вчора, що мої руки розсипались на тисячі вишневих квітів, ароматів і прощань. Любила. Солодавість незовсім квітучої папороті. Лягла на простирадло зі смаком «Знову». Наснилось, що тисячі передміських звуків заблукали у нас поміж пальців. Любила. Павутинно. По-літньому. В кучерях настроїв і стиглих абрикосів та гранатів. Здалося, що тюльпани відцвіли волошками й гвоздиками мого дитинства, а квіти мигдалю шукала у волоссі спогадів… Вустами загорнула подихи кульбабок і осик. Мої долоні – багатоповерховість однієї крапки і роси. Змінила настрій. Натиснула на ностальгії «ранок». А ці прохожі чемоданні вірші закохались у шар свідомості лиця. А я шукала ту сірооку дівчинку, що постійно танцювала танго у мене на кінчиках пальців. Я покохала мокрий падолист , що був чогось у травні.

Від звуків снарядів і хлопців, що повертались після контузії я не могла не почати цінувати чорний колір землі, він цього року став пророчим кольором. Кольором самотніх душ, самотніх снів, самотніх родин. Живі коридори вже ніколи не будуть живим для тих, хто давно не живе, бо життя серед тих коридорів змушує всіх довкола бути частково-неживими. Частково-свідомими, частинами відгалужень любові, що скривджена війною 21 століття.

Колючими дротами всі проявляли свої почуття і тонули у вимірі багатоголосся страждань та непередбачених дій, слів та емоцій, що змішувалися із боєприпасами в руці зовсім юного лейтенанта, який свідомо падав, так і не проявивши бажання розпростерти крила над світом. Це банально. Але ми всі зараз по вуха в запліснявілій банальності. Банально-пекуча любов, банальна втіха, боротьба за свободу і не банальні в матерів сльози за своїми синами, які час від часу вирушають в дорогу зі словами « Слава Україні – Героям Слава… Я ще повернусь!»
Наснилось вчора, що руки розсипались на тисячі вишневих квітів, ароматів і прощань."

Кохання переможе будь-яку війну. І цю, гібридну, також. А переможе її ще поезія. У читальній залі бібліотеки запанувала тиша, коли Дарина Москаленко розпочала презентувати свою другу поетичну збірку "НАЙдорожчий", про найдорожчий час у житті будь-якої людини, про час кохання. Запитань не було. Кожне слово, що постало на папері молодої поетеси лягало в душі присутніх. А ті, хто з якихось причин не змогли прийти, поетичну збірку можна прочитати в читальних залах Корюківської районної та дитячої бібліотек. Дарина Москаленко повезла додому не тільки подарунки від ГО "Медіа-центру "Свобода слова нового століття" та МГО "Альтернатива", а гарний настрій, котрий при згадці про відвідини Корюківки, залишиться на все життя.

Враження від заходу, розміщені в соціальних мережах Вконтакті та facebook.

Людмила Дем'яненко: "Суботній ранок 6 лютого розпочався для мене дуже незвично. тішило сонечко за вікном та відсутність буденних справ. натомість я чекала із нетерпінням візиту до Корюківки, щоб бути присутньою на заході "Майдан живий" та презентації творчості поетеси із Менщини Дарки Москаленко. Корюківщина вабила мене завжди своєю неперевершеною природою, своїми величними та мовчазними лісами, але сьогодні я ще й познайомилась із творчою стороною цього міста. нас зустрів на автостанції привітний та відкритий чоловік – Віктор Татарин, який, власне, і був одним із організаторів цього свята. Прийшовши до бібліотеки, ми познайомилися із чудовими її працівниками, зігрілися чашкою чаю після холодної дороги та пішли відчувати атмосферу суботнього заходу в читальну залу. спершу виступив організатор. Мене дуже вразила його промова про Майдан, про події дворічної давнини. Ця людина, як і деякі інші українці виборювала свободу на Майдані. Ходила під кулями та знає, що таке удари беркутівської палиці на власному тілі..."

Олександр Іваненко: " Цікавий і пізнавальний захід. Навіть мені як людині без художнього смаку сподобалось. Чекатимемо нових творчих гостей."

Віктор ТАТАРИН



Теги:свобода слова, медіа- клуб, Віктор Татарин, Корюківка


Читайте також



Коментарі (0)
avatar