Коли втомлюються навіть люди- світляки...

У вас буває таке, що ви втомлюєтеся мріяти і сподіватися? Знаю, що так. І всі ці мантри про «не можна складати крила» і «треба думати позитивно» не допомагають. Правда ж?

Чому ? Бо все не так в Україні. Наш дім, як перевернута догори дриґом психодалічна інсталяція. Тут нічого не варта освіта. І сенсу в ній вже ніякого нема. Бо весь перший ешелон жартує і «кто был никем, тот стал всем».
Президенти міряються кількістю тітушок, образ і кримінальних справ. Бізнес тримається на схемах, відкатах, чорній готівці, поверненні ПДВ, класичному «кинути лоха» і аферизмі.

Домогосподарки, няні і садівники в рази більше заробляють, обслуговуючи маєтки українських багатіїв, ніж вчителі, викладачі вишів і лікарі. У нас повно юристів, менеджерів, піарників, але нема кому відремонтувати водопровід і підключити котел.

В пологовому віддячують лікарям, медичну довідку в школу купують, диплом - теж легко, землю узаконюють (читай оголошення на бордах на трасі), ковідні сертифікати малюють, навіть хабар дають аби знайти місце на кладовищі.
Їдеш лісами в деяких областях по роздовбаних дорогах, не ловить жоден мобільний оператор. «Дія» працює через раз, а податковий електронний кабінет лише для проформи, бо платіжки відправляють в паперовому вигляді замовними листами на поштове відділення. Повна діджиталізація. Повна декорація. Гра..

Ті, хто бореться з олігархами або самі олігархи, або мешканці скриньки Пандори. Про що час від часу повідомляє Pandora Papers.

Все це на тлі війни, на якій 8- й рік гинуть наші герої.

Хочеться на безлюдний острів з ковдрою, тим більш, як завжди, невідомо коли почнеться опалювальний сезон і за якими тарифами.

Люди-світляки теж втомлюються.

Роки, десятиліття, минають. І життя… А ми всі мешканці того будинку догори дриґом. Щось з господарем не те… І я не про Президента… Він же просто «слуга народу»…

Тетяна МОКРІДІ