реклама партнерів:
Головна › Новини › ПОГЛЯД

Коли, нарешті, виконаємо Заповіт нашого Пророка?

Напередодні святкування 200-річчя народження Тараса Шевченка інформаційний простір заполонило різноманіттям проектів від влади до цієї дати. Так, Указом Президента України, 2014 рік оголошено роком Тараса Шевченка, передбачено безліч проектів, для кращої координації Національний комітет з питань підготовки цього заходу очолив Віктор Янукович, прем’єр-міністр Микола Азаров очолив оргкомітет.

У березні 2013 року Віктор Янукович заявив, що Україна виконає всі заходи і буде готова гідно відзначити 200-річчя з дня народження Шевченка: “Заплановані обсяги роботи на святкування 200-річчя розписані, виконавці вже працюють”.

Планом заходів передбачається широке відзначення міжнародною спільнотою 200-річчя від дня народження (зокрема у РФ, Казахстані, Литві, Польщі), організації та проведення у 2014 році всеукраїнського Шевченківського форуму та Шевченківського міжнародного літературного конгресу, розроблення та затвердження державної цільової програми “Шевченківський дім” та ін.

Натомість реальність видається дещо іншою, існують проблеми і чималі з реалізацією запланованого. Ба, більше! Не витримала натиску планів головного регіонала Черкаської області, героя України Сергія Тулуба двохсотрічна хата чумака у селі Моринці – батьківщині Тараса Шевченка.
Тож пропонуємо Вам матеріал народного депутата IV, V та VI скликань Віталія Терентійовича Коржа.

Коли, нарешті, виконаємо Заповіт нашого Пророка?

Впродовж понад сорока років я не можу спокійно переживати це сумне свято – 9 березня – чергову річницю від дня народження Т. Г. Шевченка.
Із самого ранку прислухаюсь, що скажуть по радіо, на різних телеканалах, чим відрізнятиметься зміст телефонних і нетелефонних розмов…

І кожної річниці цього дня я жодного разу не пропустив нагоди покласти живі квіти до пам’ятника нашому Національному Генію. Особливо полюбляю це робити без розголосу й без великої компанії. Бо тут є над чим подумати на самоті…

Буває приємним зустріти цього дня біля пам’ятника когось з однодумців, хто за покликом душі також завітав до Пророка зі щирим серцем, сповненим любові до України. Адже Кобзар – це найбільш яскравий, суттєвий, близький і зрозумілий нам символ України.
«Поховайте та вставайте, кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю волю окропіте!»

На жаль, більшість Українців не лише не виконала, а навіть не хоче зрозуміти цих двох простих рядків славнозвісного Заповіту. Адже Тарас Григорович, звертаючись до наступних поколінь, до всіх нас, чітко заповідає, що маємо робити.
«Поховайте», – каже він, – поховайте мене й залишіть мене у спокої, не робіть з мене ідола, а краще робіть своюсправу: «вставайте, кайдани порвіте»…

Чи ми вже всі встали? Чи ми порвали кайдани переляку і самоприниження, кайдани боягузтва і невігластва, кайдани дитячої наївності й марновірства? Та ще й замішаного цього всього на брехні, лінощах і злостивості…

Чи може корупцію нам в Україну привезли з іншої планети? Чи це не Українці так гаряче, із завидним ентузіазмом беруть участь в корупції?

От нині в Україні закривають українські школи… Закривають, бо всім добре відомо, що батьки-Українці не здатні захистити свої права і права своїх дітей.
І це стосується не лише шкіл. Бо Українці не вважають українські школи, українські шахти і заводи, українські парки, степи, озера і шельфи своїми.

Українці, у значній своїй масі, не здатні захистити ані себе, ані свою Батьківщину, ані її незалежність від чужої, антиукраїнської, вражої волі.
Шевченкові слова – «…вражою злою кров’ю волю окропіте!» – це перенесений на конкретику сьогодення переспів зі Святого Письма, коли Бог, згідно з Його десятьма Заповідями, навчав, якими жертвами необхідно зміцнювати волю народу для набуття власної гідності (див. Вих. 24, 3-8).

Саме для зміцнення сили народу, Бог через Мойсея впродовж сорока років водив його по пустелі, випробовував і зміцнював його характер у боротьбі, бо лише у боротьбі бачив вихід із самоприниження і переляканості…

Мої роздуми перервав наш славний співець шевченкового слова Анатолій Паламаренко, який раптом з’явився біля пам’ятника. Ми радо й щиро привітались і довго стояли мовчки перед високим постаментом, думаючи про те саме.

Мало, дуже мало в Україні сміливих, свідомих і патріотичних Українців, які здатні порвати власні «кайдани» і вражою злою кров’ю окропити волю і справжню, а не віртуальну незалежність України.

Віталій КОРЖ, народний депутат України IV, V та VI скликань



Теги:українські школи, менталітет, Моринці, Віталій Корж, 200-річчя Шевченка


Читайте також



Коментарі (0)
avatar