Київський патріархат знову звернувся до Вселенського Патріарха

Синод Української Православної Церкви Київського патріархату, враховуючи що:

– захоплення Московським Патріархатом у 1685 р. влади над Київською Митрополією Константинопольського Патріархату відбулося не за приписами канонічних правил, що підтверджує і Вселенський Патріарх у Томосі Православній Автокефальній Церкві в Польщі (13 листопада 1924 р.), стверджуючи: «Перше відділення від Нашого Престолу Київської Митрополії й залежних від неї Православних Митрополій Литви та Польщі, а рівно ж прилучення їх до Святої Московської Церкви наступило не за приписами канонічних правил, а також не дотримано всього того, що було установлено відносно повної церковної автономії Київського митрополита, який носив титул Екзарха Вселенського Престолу»;

– у всіх грамотах і документах, які стосуються підпорядкування Московському Патріархату Київської Митрополії, головною причиною цього акту подається політична залежність території Митрополії від Московського царства, а від 1991 р. Україна є незалежною державою, тому ця причина не може вважатися дійсною;

– у зазначеному вище Томосі від 13 листопада 1924 р. згадано про “приписи святих Канонів, які встановлюють, що «устрій церковних справ повинен відповідати політичним і громадським формам» (канон 17 IV Вселенського собору, також VI Вселенського собору канон 38), а також апофегму Фотія, яка звучить: «Прийняти, що права, які торкаються церковних справ, а особливо справ парафій, повинні відповідати політичним і адміністративним перемінам»”, так само і Священний Синод РПЦ у своєму рішенні про визнання автокефалії Грузинської Церкви від 19 листопада 1943 року №12 (Журнал Московської Патріархії № 3 за 1944 р., с. 3) зазначає: «за церковними правилами (Всел. IV, 17 та ін.), церковні кордони повинні слідувати за державними»;

– низка Соборів Української Церкви неодноразово засвідчила, що акти 1685-1686 рр. про підпорядкування Московському Патріархату Київської Митрополії є незаконними, протиправними, пов’язаними з симонією, а тому від самого початку недійсними і такими, що не можуть бути прийняті як законні навіть через довгий час їхнього застосування під тиском мирської влади та зовнішніх обставин;

– у листі Вселенського Патріарха Димитрія до Московського Патріарха Алексія ІІ (1991 р.) вказано, що Константинопольський Патріархат визнає канонічні межі Московського Патріархату так, як вони були встановлені при наданні Московському митрополиту титулу Патріарха, тобто на 1589 р., без Київської Митрополії;

– беручи до уваги зазначені вище обставини та враховуючи пастирські потреби православного віруючого народу в Україні Соборами Української Церкви 1990 р. і 1991 р. одноголосно було визнано, що найкращим способом буття для Української Церкви є автокефалія, тобто повна адміністративна незалежність;

констатував, що Московський Патріархат не має жодних прав на канонічну владу в історичних землях Київської Митрополії, в тому числі в Україні. Скинувши з себе насильно і підкупом впроваджену незаконну владу Московських Патріархів, Українська Церква не порушила канони, а навпаки – виконала їх.

У зв’язку з цим Синод визначив, що наша Церква в жодному разі не може і не повинна розглядатися, як якась частина Московського Патріархату, яка відділилася від нього. Українська Православна Церква Київського Патріархату розглядає себе виключно як спадкоємиця давньої Київської Митрополії Константинопольського Патріархату, і у цій якості, спираючись на неодноразові рішення Соборів та засвідчену численними соціологічними опитування волю більшості православних жителів України (лише близько 20% православних віруючих відносять себе до Церкви Московського Патріархату), – шукає визнання своєї автокефалії з боку Першопрестольної Матері-Церкви Константинопольської, а через неї – і з боку всіх інших Церков-Сестер.

Бажаючи досягнути цього Священний Синод визначає звернутися до Його Всесвятості Варфоломія, архієпископа Константинополя – Нового Риму і Вселенського Патріарха та до Священного Синоду Константинопольської Матері-Церкви з проханням розпочати офіційно засвідчений діалог з нашою Церквою про визнання її автокефалії.