Хтось нагорі, а хтось на кухні...

Наші люди не мислять себе одномовними. За жодних обставин.

От ще є старі гастрономи, де з прилавка:

- Я вас слушаю! Што дальше! (Одвертається) Таня, ти куди то потягла? Став, хай тут стоїть... Я вас слушаю! Што дальше!

А вже в кав'ярнях, кнайпах і ресторанах - то навпаки:

- Ви шось собі вибрали? У нас є новинки... Таня, прінєсі мнє еті стакани! І забірі щот! ...Добре, а хлібчик вам потрібен? Ми самі печем. Дякую..."

І ці дві сфери не пересікаються і не сходяться - приватна й публічна. Вони мають трохи опонувати одна одній. Бути асинхронними, неоднорідними, ніби відчуженими.

Бо рольові ігри важливіші за все на світі. У країні нерівних мовних спільнот. Хтось завжди на горі, а хтось на кухні. І не змішуйте!

Це Україна.

Ростислав МАРТИНЮК