Хто подасть колію ножа?
Що б там не говорили, як би не звинувачували, але переважна більшість людей — м’ясоїди. Вони без висококалорійного білкового продукту не можуть обходитись і дня. Правда, трапляються серед homo sapiens і вегетаріанці, які принципово не їдять м’яса, але їх настільки мало, що всі інші можуть зняти перед ними капелюха і наслідувати їхній приклад. Однак навряд чи станеться це в масовому порядку.
І тут доречно згадати про справу, якій уже, мабуть, не одне тисячоліття, — свято свіжини. Відверто кажучи, людей, які вміють якісно і швидко забити та розібрати, приміром, кабанчика, небагато. Переважно це одні й ті ж чоловіки, які роблять справу для себе, родичів та сусідів. Найкраща пора для цього — зима. Але день слід вибирати, коли не надто великий мороз.
Менянин Григорій Васильович Слобода розібрав не одну сотню свиней. Він зоотехнік за освітою, три роки очолював колгосп в Ушні, а нині працює заступником начальника управління агропромислового розвитку Менської райдержадміністрації. Тваринництво — його профіль. А переробка свинини — суто чоловіча робота, бо потрібна сила — не стільки фізична, як моральна.
Як колоти?
«У кожного колія своя технологія і практика, — каже Григорій Слобода. — Ось як я вдома робив: заходжу у станок до кабанчика. Спокійно, без метушні прив’язую мотузку за задню ногу тварини. Але, якщо кабанчик має два чи більше центнери ваги, бажано прив’язати мотузку і за передню ногу, але з того самого боку, що й задню. Далі потихеньку виганяю кабанчика із хліва. Багато людей тут не треба, вистачить і двох. Я, приміром, робив це із зятем чи сином. Але хтось має подати колію ножа. І головне, щоб помічник колія не боявся всієї цієї процедури. Бо є люди, які тікають із двору, коли порося ріжуть, хоч свіжину і люблять у будь-якому вигляді. Зазвичай це проходило так: я брав кабанчика за передню ногу, а помічник — за задню, потім разом смикнули — і кабанчик ліг на бік. Але відразу різати не слід, хай тварина пересмикається. Лише тоді я лівою рукою тримаю кабанчика, а у праву руку мені помічник подає ножа. Тут треба суворо дотримуватися техніки безпеки. Поки кабана валите на бік, ножа в руках не повинно бути. Один колій у Мені цим був знехтував і штрикнув ножем собі в ногу, перерізав артерію, до лікарні потрапив, відтоді й колоти перестав. Отож, коли кабанчик пересмикався, тоді колій спокійно вдаряє його в серце лише раз. Колодочку ножа відпустив — вона має захитатися, і витяг ножа. Хоча трапляються різні тварини і різні різання. Це залежить і від часу, і від настрою, і як сусідка подивилась через паркан. Трапилось колись, що серце в кабана було пошматоване, а він ніяк не хотів здаватися».
Як смалити?
«Тут теж є різні технології, — продовжує розповідь Григорій Васильович. — Я спочатку кладу кабанчика на живіт, обсмалюю спину і все, що зверху. Смалити можна скрапленим газом, паяльною лампою, льонотрестою, соломою. Найлегше і найшвидше — газом. Спочатку шерсть обпалив, удруге пройшовся — зняв мездру, а третій раз висмалюємо, щоб шкірочка була присмалена-підрум’янена. Потім перевертаю тушу на спину і акуратно, за такою ж схемою, обробляю живіт та ноги, обскоблюючи малодоступні місця, з мінімальним перевертанням, хіба що смужки на спині вичищаю.
Та найсмачніше сало виходить, коли смажити соломою. Але це дідівська технологія, від якої сало трохи м’якше, має приємний ледь прикопчений смак, шкірочка жовтенька. Кількох поросят і я смажив соломою: технологія марудна, диму «наїсися», часу багато йде. Мій батько колись смажив лише соломою, бо тоді про газ і мови не було. А мені, ще коли був школярем, доводилося підтримувати вогонь. З такої нагоди навіть заняття у школі пропускав, коли порося кололи. Спочатку обсмалювали його від шерсті, а потім маленькими порціями всю тушу — її доводилося перевертати на 360 градусів. Я колись бачив у Феськівці роботу одного дідуся — він обсмалив порося так, що і газом не кожен зможе. Льоном смалити краще, ніж соломою, але і він не дає тієї родзинки, як солома».
Валерій МАГУЛА
Дуже скорочено. Повністю -- в газеті "Сіверщина" за 24 січня
| Читайте також |
| Коментарі (0) |