Чорна діра замість його справи...
Сьогодні поховали Віталія Крутого. Він загинув 12 травня на Харківщині. Віталій був директором Менського краєзнавчого музею за посадою, але посада не зробила його гордовитим і чванливим, як то часто буває з людьми. Це була світла особистість, енергійна, життєрадісна, подільчива, безумовно щедра. Мені доводилось звертатись до нього за порадами, і ділитися досвідом Віталію було легко, ніби подати людині води...
Я вважала його людиною з унікальними знаннями і здібностями, бо екскурсійний туризм, яким він займався паралельно з основною роботою, вимагав доброго знання матеріалу, хоча йому, як історику з аспірантурою, це, напевно, було нескладно. Але унікальність була не тільки в цьому, а й у тому, як він любив те, чим займався, як віддавався пошукам, проєктам, презентаціям, цікавим затіям, провокуючи на здорову конкуренцію в специфічному місцевому туризмі і краєзнавстві.
Віталій не прослужив і півроку. Бо війна не була його справою. А те, що було його справою, тепер має чорну діру на місці людини, що горіла і прагнула до прекрасних перевтілень свого краю, бо, мені здається, Віталій чітко знав своє призначення у цьому світі - прищеплювати інтерес до рідної землі, пропагувати її цінність, історію, культуру, вчити любити багату природу нашого Подесення...
Відспівували Віталія у рідному селі, в українській церкві. Я вперше була на богослужінні українською мовою і, маю сказати, дуже сподобалась мелодика і дух служби. Нарешті побувала на богослужінні, де зрозуміла всі пісноспіви, заслухалася! Потужною була прощальна промова настоятеля храму, бо говорив він дуже проникливо і сердечно. Серце стискалось від його слів... Таки священнослужителі мають бути відмінними промовцями і провідниками - коли вони так підсвічують, віруючим людям легше йти крізь пітьму і страх...
Я не була на Віталієвих екскурсіях. Гадалось, що ще все встигнеться, що часу попереду - півжиття... Але він все ж зробив для мене екскурсію у його рідне село, в храм, де служать служби мовою землі, на якій живуть...
Спочивай з миром, колего. Десь колись потім зустрінемось і, напевно, ти будеш нам усім гідом, якщо вже вирушив у цю дорогу першим.
Ольга ЯРМУШ
Я вважала його людиною з унікальними знаннями і здібностями, бо екскурсійний туризм, яким він займався паралельно з основною роботою, вимагав доброго знання матеріалу, хоча йому, як історику з аспірантурою, це, напевно, було нескладно. Але унікальність була не тільки в цьому, а й у тому, як він любив те, чим займався, як віддавався пошукам, проєктам, презентаціям, цікавим затіям, провокуючи на здорову конкуренцію в специфічному місцевому туризмі і краєзнавстві.
Віталій не прослужив і півроку. Бо війна не була його справою. А те, що було його справою, тепер має чорну діру на місці людини, що горіла і прагнула до прекрасних перевтілень свого краю, бо, мені здається, Віталій чітко знав своє призначення у цьому світі - прищеплювати інтерес до рідної землі, пропагувати її цінність, історію, культуру, вчити любити багату природу нашого Подесення...
Відспівували Віталія у рідному селі, в українській церкві. Я вперше була на богослужінні українською мовою і, маю сказати, дуже сподобалась мелодика і дух служби. Нарешті побувала на богослужінні, де зрозуміла всі пісноспіви, заслухалася! Потужною була прощальна промова настоятеля храму, бо говорив він дуже проникливо і сердечно. Серце стискалось від його слів... Таки священнослужителі мають бути відмінними промовцями і провідниками - коли вони так підсвічують, віруючим людям легше йти крізь пітьму і страх...
Я не була на Віталієвих екскурсіях. Гадалось, що ще все встигнеться, що часу попереду - півжиття... Але він все ж зробив для мене екскурсію у його рідне село, в храм, де служать служби мовою землі, на якій живуть...
Спочивай з миром, колего. Десь колись потім зустрінемось і, напевно, ти будеш нам усім гідом, якщо вже вирушив у цю дорогу першим.
Ольга ЯРМУШ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |