Хай царствує Іван з Гузівки!
15-го липня помер праонук голінського волосного судді Охрима Гришка - Іван Шабалін. Було Іванові 60 років і два місяці.
Іван мужньо боровся з раком 4 стадії - їздив на лікування до Чернигова, приймав хімію.
Коли бачив його останній раз два тижні тому на кутку Гузівка, він так само порався по хазяйству - як міг. Голос майже втратив - говорив пошепки. І все одно старався осміхатися - своїм модним способом, через небриті щоки.
На кутку, коли мене бачив, гукав:
- Ростік! - і сидить собі нога за ногу, сигарета між пальців...
За кілька років на кутку Гузівка перемерли більшість жителів: Мар'я Палієнкова у Гузевій вулочці (родом Лівакова, Кравчукова), її донька Людмила Троць, а перед тим Нинка Колодієва та її хазяїн Василь Колодій (Катеринчук). Потягнула за ними й Манька Бильдина (Дашина, Ріпа) - її хата вже на Хільківці, але на рожку Гузівки.
Але жива мати самого Івана Шабаліна - Мар'я Пилипівна Гришко. Оце Бог судив дожити їй до смерти сина...
Тітка Мар'я казала, що нещодавно говіли усією родиною - вона, Олександра, хворий Іван і його хазяйка Галя Квасольчина. Причастилися святих Христових Таїн. І так - це мудро, коли хворієш, прибігати до Бога...
Марія Пилипівна, хоч скільки їй років, завжди турбувалася про Івана. І коли йому кілька років тому загрожувала тюрма - за бійку з сусідкою на кутку - ходила до Нинки Колодієвої просити за нього. Щоб вибачила. Забрала заяву.
Сама тітка Мар'я - онука останнього голінського волосного судді. Обраного не з козаків, а крестян. Цей суддя Охрим Гришко передав дітям й онукам одне правило - ще з Литовського статуту: "Краще випустити на волю десять винуватих, ніж ув'язнити одного невинного".
Але якщо й винуватий, бува. То мати може попросити за нього. І люди прощали винуватця. Такі були правила...
Совєцька власть плювала на такі правила і міркування. За роки свого панування в селі, пересаджала в тюрми й концтабори понад 200 голінців. Село, родини якого відзначалися гідністю й порядком, у 1960-ті вже всі мали родичів "із зони". Тоді ж до тюрми кинули навіть голову колгоспу й ні в чому не винну бухгалтерку Катерину Андрієнко.
Штучна, варварська криміналізація голінців не спинялася й у 1990-их, коли легко давали терміни за макову соломку чи якусь іще біду.
Вижити в цьому мороці й залишитися людиною було важко. Психіка людей була розхитана, і доля Івана Шабаліна була не винятком. А про епідемію раку на селі, профілактики якого нема і не було, шкода й мовити.
Тож нехай Царствує Іван, батько якого родом з Григорівки, а мати - з старовинного голінського роду.
Ростислав МАРТИНЮК
На фото: дід Івана Шабаліна - Михайло Гришко - з родиною, 1929.
Іван мужньо боровся з раком 4 стадії - їздив на лікування до Чернигова, приймав хімію.
Коли бачив його останній раз два тижні тому на кутку Гузівка, він так само порався по хазяйству - як міг. Голос майже втратив - говорив пошепки. І все одно старався осміхатися - своїм модним способом, через небриті щоки.
На кутку, коли мене бачив, гукав:
- Ростік! - і сидить собі нога за ногу, сигарета між пальців...
За кілька років на кутку Гузівка перемерли більшість жителів: Мар'я Палієнкова у Гузевій вулочці (родом Лівакова, Кравчукова), її донька Людмила Троць, а перед тим Нинка Колодієва та її хазяїн Василь Колодій (Катеринчук). Потягнула за ними й Манька Бильдина (Дашина, Ріпа) - її хата вже на Хільківці, але на рожку Гузівки.
Але жива мати самого Івана Шабаліна - Мар'я Пилипівна Гришко. Оце Бог судив дожити їй до смерти сина...
Тітка Мар'я казала, що нещодавно говіли усією родиною - вона, Олександра, хворий Іван і його хазяйка Галя Квасольчина. Причастилися святих Христових Таїн. І так - це мудро, коли хворієш, прибігати до Бога...
Марія Пилипівна, хоч скільки їй років, завжди турбувалася про Івана. І коли йому кілька років тому загрожувала тюрма - за бійку з сусідкою на кутку - ходила до Нинки Колодієвої просити за нього. Щоб вибачила. Забрала заяву.
Сама тітка Мар'я - онука останнього голінського волосного судді. Обраного не з козаків, а крестян. Цей суддя Охрим Гришко передав дітям й онукам одне правило - ще з Литовського статуту: "Краще випустити на волю десять винуватих, ніж ув'язнити одного невинного".
Але якщо й винуватий, бува. То мати може попросити за нього. І люди прощали винуватця. Такі були правила...
Совєцька власть плювала на такі правила і міркування. За роки свого панування в селі, пересаджала в тюрми й концтабори понад 200 голінців. Село, родини якого відзначалися гідністю й порядком, у 1960-ті вже всі мали родичів "із зони". Тоді ж до тюрми кинули навіть голову колгоспу й ні в чому не винну бухгалтерку Катерину Андрієнко.
Штучна, варварська криміналізація голінців не спинялася й у 1990-их, коли легко давали терміни за макову соломку чи якусь іще біду.
Вижити в цьому мороці й залишитися людиною було важко. Психіка людей була розхитана, і доля Івана Шабаліна була не винятком. А про епідемію раку на селі, профілактики якого нема і не було, шкода й мовити.
Тож нехай Царствує Іван, батько якого родом з Григорівки, а мати - з старовинного голінського роду.
Ростислав МАРТИНЮК
На фото: дід Івана Шабаліна - Михайло Гришко - з родиною, 1929.
| Читайте також |
| Коментарі (0) |