Серед політичних в’язнів були декабристи, народовольці, дисиденти. За родом занять вони належали до військовослужбовців, письменників, учених, інженерів, журналістів, студентів тощо. Проте ніхто з них не займав високих державних посад. Політв’язень — це насамперед «в’язень сумління» або, як кажуть у Росії, «узник совести». Навіть у період сталінських репресій не всі засуджені мали статус «політв’язня». Більшість з них підпадала під категорію «жертви політичних репресій». Але це не є аналогом названого статусу.
Не всіх відомих людей, які перебували в тюрмі чи на засланні, можна назвати «політичними в’язнями». Зокрема, до цієї категорії не належать імператор Наполеон, нацистський ідеолог Рудольф Гесс та інші особи, які розв’язували війни або переслідували інакодумців.
Юрій Луценко неодноразово змінював політичну орієнтацію. Він зрадив керівника соціалістів Олександра Мороза і президента Віктора Ющенка, а також негідно поводився на слідстві проти учасників безладів біля адміністрації Леоніда Кучми. Крім того, Луценко завдав побоїв меру Києва Леоніду Черновецькому та влаштував бешкет у німецькому аеропорту.
Під набридлим гаслом «Бандитам — тюрми!» глава МВС Луценко захищав інтереси своїх однодумців, перетворившись на інструмент для придушення опозиції. За доносом стукача він ініціював арешт Бориса Колесникова. Таким чином міністр намагався усунути Колесникова від конкуренції з бізнесовим оточенням Юлії Тимошенко
На емблемі «Народної самооборони», яку очолював Луценко, зображено стиснутий кулак. За допомогою кулака та брехливих обіцянок Юрій Луценко вибудовував кар’єру. В інтерв’ю газеті «Комсомольская правда в Украине» від 7 лютого 2008 року він сказав: «Когда после Оранжевой революции я был депутатом, а Тимошенко готовилась стать премьером, у меня спросили, как я оцениваю вероятный состав её правительства. Я ответил: «Это будет правительство «терминаторов», и оно очистит общество. А через пару дней я узнал, что буду министром!»
За сценаріями американського кіно термінатори ведуть безкінечні війни, нещадно знищуючи ворога. Можливо, Луценко й виконав би таку роль. Але депутат Нестор Шуфрич ударив главу МВС по обличчю, після чого Луценко втер носа й відступив.
Коли Віктор Янукович був прем’єр-міністром, Юрій Луценко демонстративно відвідував базари, намагаючись купити «дешеве м’ясо». Та коли за часів прем’єр-міністра Юлії Тимошенко м’ясо ще більше подорожчало, пан Луценко наче води в рот набрав.
Генпрокуратура України порушила кримінальні справи проти кількох вищих чинів, які є зношеними рукавицями Юлії Тимошенко та Віктора Ющенка. У цих сумнівних звинуваченнях зацікавлені хитрі лакеї з оточення президента Віктора Януковича. Проте навіть у цьому випадку робити з Луценка полум’яного борця за ідею не варто.
Колишній політв’язень Василь Овсієнко закликав нас узяти участь в акції на захист «нових політв’язнів», у тому числі Юрія Луценка. Неможливо уявити, щоб у 19 столітті декабрист захищав шефа жандармів або главу поліцейського відомства.
Я не пам’ятаю, щоб пан Овсієнко брав участь у мітингах на захист селян і робітників, які з вини влади перебувають у злиднях і безробітті. Зате захищати міністра, схоже, стає обов’язком для окремих політзеків, які на початку 1990-их років зумисне знищили ідею суду над комунізмом і КПРС.
Юрій Луценко повинен хоча б недовго посидіти в тюремній камері. Там він не питиме горілку, не ловитиме бандитів, не лупцюватиме мера, а значить, захистить власне здоров’я від стресів і неврозів. Навіть письменник Лев Толстой хотів потрапити до в’язниці. Але царська влада не надала Льву Миколайовичу такої можливості. Уникнувши тюремної камери, Толстой багато чого втратив. У в’язниці він міг би очистити душу і розцвісти, мов квітневий пролісок. А без в’язниці Лев Миколайович засохнув, як будяк, після чого зненавидів дружину і впав у старечий маразм.
Український патріот Левко Лук’яненко знаходився за колючим дротом 26 років. Ще 1974 року до моїх рук потрапив самвидавний документ, в якому говорилось про те, що у Левка Григоровича понад десять хвороб і він довго не протягне. Відтоді минуло 37 років, а пан Лук’яненко, дай, Боже, йому щастя, дотепер живіший за всіх живих. У 84 роки він ходить по мітингах і пише книжки. Ось що значить відсидіти на тюремних нарах!
Віктор БАРАНОВ, політв'язень,
селище Парафіївка Ічнянського району
Повністю статтю В.Баранова читайте в газеті "Сіверщина" за 24