Їхні афери оплачені нашою кров'ю
Найтяжчий злочин внутрішнього компрадорського режиму полягає в тому, що він вимірює війну бюджетами й піар-кампаніями, тоді як український народ оплачує кожну його аферу власною кров’ю.
Коли сотні мільярдів гривень, відірваних від державних конструкторських бюро «Луч» та «Південне», спалюють у топці приватної контори Fire Point із орбіти тіньових кураторів влади, а в результаті замість трьох тисяч обіцяних ракет суспільству зі сміхом повідомляють, що ракета «Фламінго» була лише «політичним стейтментом» і крилатих ракет більше не буде — перед нами не помилка менеджменту. Перед нами — прямий злочин проти української нації та її права на життя.
Бо на війні у кожного вкраденого або бездарно списаного мільярда є точний еквівалент у людських життях. Кожна не збудована державна ракета «Нептун» чи «Сапсан», гроші з якої пішли на бутафорський карго-культ із меблевими петлями, — це не спалений на російському аеродромі бомбардувальник Су-34. Це тисячі тритонних авіабомб, які безкарно впали на голови нашої піхоти в окопах Донбасу, Харківщини та Запоріжжя. Це десятки тисяч загиблих українських воїнів, яким було нічим дістати ворога на дальніх підступах, поки тилові продюсери освоювали бюджети на «мілфтек-перформансах». Це зруйновані російськими обстрілами українські електростанції та житлові будинки, бо ворог знав: замість невідворотного ракетного удару у відповідь у Києві знімають черговий відеоролик для пресконференції.
Поєднайте це військове роззброєння з тим, що готують у тилу: з розпродажем державних банків, передачею половини ренти з надр у безстроковий фонд та проєктом Цивільного кодексу № 15150, який через інститут «посідання» (стаття 583) дозволяє відбирати землю і нерухомість у родин тих самих солдатів, які гинуть на передовій, а через статтю 337 дарує організаторам цього пограбування «право на інформаційний спокій».
Це і є формула ліквідації українства: найкращих — сточити у війні без власної далекобійної зброї, у живих — забрати право на власність, надра та голос у власній країні, а самим мародерам — гарантувати недоторканність і судову заборону навіть згадувати їхні імена. Називати це «реформами» чи «пошуком рішень» не можна. Це співучасть у знищенні нації, за яку має настати не «інформаційний спокій», а невідворотний військовий та майновий трибунал.
Списання сотень мільярдів гривень на програму крилатих ракет із подальшим публічним визнанням, що виріб був лише «політичним стейтментом» і виробництво припиняється, є документальним доказом розтрати державних коштів в особливо великих розмірах в умовах воєнного стану, вчиненої організованою групою під прикриттям державної таємниці.
Владислав СМІРНОВ
Коли сотні мільярдів гривень, відірваних від державних конструкторських бюро «Луч» та «Південне», спалюють у топці приватної контори Fire Point із орбіти тіньових кураторів влади, а в результаті замість трьох тисяч обіцяних ракет суспільству зі сміхом повідомляють, що ракета «Фламінго» була лише «політичним стейтментом» і крилатих ракет більше не буде — перед нами не помилка менеджменту. Перед нами — прямий злочин проти української нації та її права на життя.
Бо на війні у кожного вкраденого або бездарно списаного мільярда є точний еквівалент у людських життях. Кожна не збудована державна ракета «Нептун» чи «Сапсан», гроші з якої пішли на бутафорський карго-культ із меблевими петлями, — це не спалений на російському аеродромі бомбардувальник Су-34. Це тисячі тритонних авіабомб, які безкарно впали на голови нашої піхоти в окопах Донбасу, Харківщини та Запоріжжя. Це десятки тисяч загиблих українських воїнів, яким було нічим дістати ворога на дальніх підступах, поки тилові продюсери освоювали бюджети на «мілфтек-перформансах». Це зруйновані російськими обстрілами українські електростанції та житлові будинки, бо ворог знав: замість невідворотного ракетного удару у відповідь у Києві знімають черговий відеоролик для пресконференції.
Поєднайте це військове роззброєння з тим, що готують у тилу: з розпродажем державних банків, передачею половини ренти з надр у безстроковий фонд та проєктом Цивільного кодексу № 15150, який через інститут «посідання» (стаття 583) дозволяє відбирати землю і нерухомість у родин тих самих солдатів, які гинуть на передовій, а через статтю 337 дарує організаторам цього пограбування «право на інформаційний спокій».
Це і є формула ліквідації українства: найкращих — сточити у війні без власної далекобійної зброї, у живих — забрати право на власність, надра та голос у власній країні, а самим мародерам — гарантувати недоторканність і судову заборону навіть згадувати їхні імена. Називати це «реформами» чи «пошуком рішень» не можна. Це співучасть у знищенні нації, за яку має настати не «інформаційний спокій», а невідворотний військовий та майновий трибунал.
Списання сотень мільярдів гривень на програму крилатих ракет із подальшим публічним визнанням, що виріб був лише «політичним стейтментом» і виробництво припиняється, є документальним доказом розтрати державних коштів в особливо великих розмірах в умовах воєнного стану, вчиненої організованою групою під прикриттям державної таємниці.
Владислав СМІРНОВ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |