Їхав помирати, а тепер чекаю перемогу!..

Два роки тому я чи не єдиний в усьому потоці їхав по Житомирській трасі до Києва, а сотні машин тікали звідти на захід.
Я їхав помирати.

Не було ані віри в перемогу, ані злості, ані впертості. Лише бажання зустріти ворога, як належить чоловікові. Розміняти ганьбу безсилля на звитягу жертовності.

З того часу було багато крові і вогню, але більше ніколи ця війна не здавалася мені безнадійною.

Дякую кожному, хто в строю.
Сумую за кожним, хто поліг.
Пишаються кожним, хто не здався.
Слава Україні!
Слава Нації!

Олексій БИК