Як Володимир Висоцький українською мовою "частушки" писав
Володимир Висоцький був знаковою постаттю для пізнього радянського суспільства. В роки цілковитої заборони будь-якого вільнодумства, радянська інтелігенція, як у Росії, так і в Україні, хотіла знайти в його піснях відповіді на ті питання, які її, інтелігенцію, хвилювали. І серед великого масиву розважальних, гумористичних пісень пізнього Висоцького, як коштовні камені серед звичайних, зустрічалися й справжні поетичні шедеври, гідні за якістю рими, поетичного образу та змісту на те, аби займати найперші місця в скарбниці російської поезії. Багато чим був пов'язаний Висоцький і з Україною.
Єврейський рід Висоцьких пов'язаний корінням своїм з Берестейщиною, українським етнічним регіоном на теренах сучасної Білорусі. Як твердять деякі дослідники, ім'я роду пов'язане з назвою міста Високе, Кам'янецького району Брестської області Білорусі, а дідусь Володимира Висоцького, Вольф Висоцький, народився саме у Бересті (сучасний Брест). Нагадує про колишню українську Берестейщину в сучасній Україні хіба що станція метро «Берестейська» в Києві, названа так за колишнім Брест-Литовським проспектом, що прямував неподалік від станції саме в бік міста Берестя.
Вольф Висоцький закінчив юридичний факультет київського університету, в Києві народився і батько Володимира - Семен Висоцький. 1926-го року Вольф з родиною перебрався до Москви, але в Києві залишилися в нього численні родичі, у яких з дитячого віку часто гостював і Володимир Висоцький. Можна сказати, що Київ був для нього, після Москви, другою батьківщиною - любив він тут бувати і в зрілі роки.
Взагалі, Володимир Висоцький часто гастролював Україною, а Одеська кіностудія стала для нього місцем реалізації багатьох творчих планів, адже тільки тут часто бралися до створення таких фільмів, від яких відмовлялися, часто в силу політичних побоювань, інші радянські кіностудії. І хоч перша епізодична роль Володимира Висоцького в кіно була в фільмі кіностудії «Мосфільм» («Однолітки», 1959 рік), але робився епізод з Висоцьким в Україні, в місті Біла Церква, а перша значна роль Висоцького, після якої про нього дізналася ціла країна - в кінофільмі «Вертикаль» саме Одеської кіностудії. Створила ця кіностудія і передостанню в його житті, культову для прихильників Висоцького, стрічку - «Місце зустрічі змінити не можна».
Українські реалії можна відчути і в деяких піснях Висоцького: «Москва-Одеса», «Солдати групи «Центр», та інших.
По выжженной равнине —
За метром метр —
Идут по Украине
Солдаты группы «Центр».
Цікава історія пов'язана зі створенням фільму «Раз по раз» (рос. «Одиножды один»). Цей фільм кіностудії «Ленфільм» з'явився 1974 року. У створенні стрічки брали участь люди, більшою чи меншою мірою пов'язані з Україною. Режисер фільму Геннадій Полока, хоч і народився в Сибіру, казав про себе: «Взагалі, в моїй родині багато було національностей: були поляки, були німці, українці», а автор сценарію, Віктор Мережко народився на хуторі в Ростовській області, на кордоні між Донщиною та Кубанню, і в зроблених за його сценаріями фільмах, тямущий глядач міг побачити й почути деякі реалії українського життя цих районів Росії.
На одну з ролей до свого фільму режисер Полока запросив саме Володимира Висоцького, але худрада його не затвердила, і роль дісталася Миколі Караченцову. Проте Висоцький став автором пісень для фільму, що зазначено і в титрах, хоч ці пісні й зазнали значного цензурування. Частина дії сюжету фільму відбувається на території України, і головний герой, якого грає Анатолій Папанов, співає в кадрі частушки, які були написані також Висоцьким. Як свідчить Геннадій Полока, для створення національного антуражу, частину тексту, яким місцеві мешканки відповідають герою Папанова, вирішено було виконати українською мовою, і Володимир Висоцький створив український куплет прямо на знімальному майданчику. Щоправда, мабуть здібностей в знанні української мови у Висоцького не вистачило, і в кінцевому варіанті, що увійшов до фільму, цей куплет звучить також російською мовою, тільки що з українським акцентом:
Гармонист, гармонист!
Сердце беспокоится.
Разрешите, гармонист,
С вами познакомиться!
А про те, що спочатку текст тут був українською, свідчать хіба що слова Папанова у відповідь: «Знайомся, Україно!»
Така історія... Для відображення літературного таланту Висоцького, я обрав для перекладу його українською мовою одну з ранніх, маловідомих поезій. В сучасній Росії вона набуває нового змісту:
Кримінальний кодекс.
Нам ні на що сюжети та інтриги, -
Бо все ми знаєм, наче отченаш.
Наприклад я не знаю краще книги
Ніж карний кодекс кримінальний наш.
Якщо мені свербить, або не спиться,
Чи то з похмілля зовсім спав з лиця -
Відкрию кодекс просто, для годиться,
Й не зупинюсь, читаю до кінця.
Я не давав товаришам поради,
З розбоєм вже давно вони на ти.
Ось тільки що я прочитав та радий,
Що їм дадуть не більше десяти.
А сторінки шепочуть, як пророки,
І в душу б'ють сильніше, ніж роман -
В них є бараки, довгі, наче строки,
Скандали, бійки, карти і обман...
Хай сто років рядків цих не побачу! -
Бо в кожнім вчути горе довелось.
Надією легку статтю позначу:
Бо з нею ще щасливим стане хтось!
І біль тривожно зазирає в очі,
Коли свою статтю читаю в томі тім,
І кров у скронях ломиться, стукоче,
Як «мусори», коли приходять в дім.
Ігор ВІРНИЙ
Єврейський рід Висоцьких пов'язаний корінням своїм з Берестейщиною, українським етнічним регіоном на теренах сучасної Білорусі. Як твердять деякі дослідники, ім'я роду пов'язане з назвою міста Високе, Кам'янецького району Брестської області Білорусі, а дідусь Володимира Висоцького, Вольф Висоцький, народився саме у Бересті (сучасний Брест). Нагадує про колишню українську Берестейщину в сучасній Україні хіба що станція метро «Берестейська» в Києві, названа так за колишнім Брест-Литовським проспектом, що прямував неподалік від станції саме в бік міста Берестя.
Вольф Висоцький закінчив юридичний факультет київського університету, в Києві народився і батько Володимира - Семен Висоцький. 1926-го року Вольф з родиною перебрався до Москви, але в Києві залишилися в нього численні родичі, у яких з дитячого віку часто гостював і Володимир Висоцький. Можна сказати, що Київ був для нього, після Москви, другою батьківщиною - любив він тут бувати і в зрілі роки.
Взагалі, Володимир Висоцький часто гастролював Україною, а Одеська кіностудія стала для нього місцем реалізації багатьох творчих планів, адже тільки тут часто бралися до створення таких фільмів, від яких відмовлялися, часто в силу політичних побоювань, інші радянські кіностудії. І хоч перша епізодична роль Володимира Висоцького в кіно була в фільмі кіностудії «Мосфільм» («Однолітки», 1959 рік), але робився епізод з Висоцьким в Україні, в місті Біла Церква, а перша значна роль Висоцького, після якої про нього дізналася ціла країна - в кінофільмі «Вертикаль» саме Одеської кіностудії. Створила ця кіностудія і передостанню в його житті, культову для прихильників Висоцького, стрічку - «Місце зустрічі змінити не можна».
Українські реалії можна відчути і в деяких піснях Висоцького: «Москва-Одеса», «Солдати групи «Центр», та інших.
По выжженной равнине —
За метром метр —
Идут по Украине
Солдаты группы «Центр».
Цікава історія пов'язана зі створенням фільму «Раз по раз» (рос. «Одиножды один»). Цей фільм кіностудії «Ленфільм» з'явився 1974 року. У створенні стрічки брали участь люди, більшою чи меншою мірою пов'язані з Україною. Режисер фільму Геннадій Полока, хоч і народився в Сибіру, казав про себе: «Взагалі, в моїй родині багато було національностей: були поляки, були німці, українці», а автор сценарію, Віктор Мережко народився на хуторі в Ростовській області, на кордоні між Донщиною та Кубанню, і в зроблених за його сценаріями фільмах, тямущий глядач міг побачити й почути деякі реалії українського життя цих районів Росії.
На одну з ролей до свого фільму режисер Полока запросив саме Володимира Висоцького, але худрада його не затвердила, і роль дісталася Миколі Караченцову. Проте Висоцький став автором пісень для фільму, що зазначено і в титрах, хоч ці пісні й зазнали значного цензурування. Частина дії сюжету фільму відбувається на території України, і головний герой, якого грає Анатолій Папанов, співає в кадрі частушки, які були написані також Висоцьким. Як свідчить Геннадій Полока, для створення національного антуражу, частину тексту, яким місцеві мешканки відповідають герою Папанова, вирішено було виконати українською мовою, і Володимир Висоцький створив український куплет прямо на знімальному майданчику. Щоправда, мабуть здібностей в знанні української мови у Висоцького не вистачило, і в кінцевому варіанті, що увійшов до фільму, цей куплет звучить також російською мовою, тільки що з українським акцентом:
Гармонист, гармонист!
Сердце беспокоится.
Разрешите, гармонист,
С вами познакомиться!
А про те, що спочатку текст тут був українською, свідчать хіба що слова Папанова у відповідь: «Знайомся, Україно!»
Така історія... Для відображення літературного таланту Висоцького, я обрав для перекладу його українською мовою одну з ранніх, маловідомих поезій. В сучасній Росії вона набуває нового змісту:
Кримінальний кодекс.
Нам ні на що сюжети та інтриги, -
Бо все ми знаєм, наче отченаш.
Наприклад я не знаю краще книги
Ніж карний кодекс кримінальний наш.
Якщо мені свербить, або не спиться,
Чи то з похмілля зовсім спав з лиця -
Відкрию кодекс просто, для годиться,
Й не зупинюсь, читаю до кінця.
Я не давав товаришам поради,
З розбоєм вже давно вони на ти.
Ось тільки що я прочитав та радий,
Що їм дадуть не більше десяти.
А сторінки шепочуть, як пророки,
І в душу б'ють сильніше, ніж роман -
В них є бараки, довгі, наче строки,
Скандали, бійки, карти і обман...
Хай сто років рядків цих не побачу! -
Бо в кожнім вчути горе довелось.
Надією легку статтю позначу:
Бо з нею ще щасливим стане хтось!
І біль тривожно зазирає в очі,
Коли свою статтю читаю в томі тім,
І кров у скронях ломиться, стукоче,
Як «мусори», коли приходять в дім.
Ігор ВІРНИЙ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |