Як українці стереотипи долають

Частина І. Чернігів. Кіно і німці
З 5-го по 7-е березня у Чернігові відбувся перший цьогорічний етап проекту «Подолання стереотипів як засіб національної єдності», організованого Інститутом Політичної Освіти. До участі в проекті, спонсованому Фондом Конрада Аденауера, було запрошено по десять учасників з Івано-Франківської, Чернігівської та Житомирської областей. Лекції для учасників читав навіть академік Вищої школи Академії наук України Володимир Сергійчук.

Отже, ранок п’ятого березня. ледь протерши очі, вдягаюсь, взуваюсь беру сумку і телефон та виходжу надвір, де мене має підібрати чернігівська маршрутка. Ось уже позаду лишаються й Прилуки… Ніжин, Куликівка… Я вже їду тролейбусом по Чернігову від залізничного вокзалу до готелю «Придеснянський», куди мали з’їхатись решта учасників та організатори. Знайомимось, заселяємось в номери і спускаємось до конференц-зали, де і мав проходити захід. Після реєстрації розсідаємось навколо столу і… починаємо…

Проект власне має назву «Пам’ятати заради майбутнього». Реалізовується він в Україні уже четвертий рік. Головною ідеєю проекту є створення передумов для подолання стереотипів минулого та штучних протиріч, що виникли протягом останніх років. Першими регіонами, які він охопив, стали Донеччина та Львівщина. За словами координатора проекту Любомира Грицака, «учасники переконалися, що у Львові не на кожному стовпі висить москаль, а в Донецьку не через кожен метр людей у асфальт закатують…» Наступними роками «Пам’ятати заради майбутнього» намагались Луганщина, Буковина, Дніпропетровщина, Крим та Волинь.

Спонсором проекту від самого початку без жодних вагань згодився стати німецький фонд – Фонд Конрада Аденауера. Чому саме він? А тому, що Німеччина не так давно переживала той розкол на ФРН та НДР і пам’ятає, як то було важко для всіх. Саме тому фонд підтримав проект Інституту Політичної Освіти (ІПО), який ось уже четвертий рік поспіль успішно реалізовується в Україні.

…Першими до нас звертаються Любомир Грицак та член Представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні Євген Богодістов. Знайомство з суттю проекту, детальніше один з одним… Знайомство учасників організовує Тетяна Валькова (ІПО). І вже знайомство з Чернігівщиною для франківчан та запоріжчан влаштовує Олександр Коваленко – викладач Чернігівського національного педагогічного університету ім. Т.Г. Шевченка.

Уже по обіді переглядаємо фільм «Життя інших» (до речі, раджу для перегляду всім) та спілкуємося з керівником Представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні Ніко Ланге. Темою нашої дискусії було питання про те, що ж то є переосмислення минулого і для чого воно потрібне. «Ми не хочемо вказувати Україні, що вона має робити, але у нас є досвід. Найголовніше – це усвідомити, що у твоїй біографії є помилки,» – сказав нам німець під час розмови. При чому говорив він українською. Те, що відбувалось у другій половині початкового дня проекту, ми так і назвали – «кіно і німці». Але не подумайте, без жодних підтекстів.

Другого ж дня говорили ми про перспективи помісної церкви в Україні. Нашим лектором і співрозмовником був директор Релігійно-інформаційної служби в Україні Тарас Антошевський.

А згодом – зустріч, яка вразила учасників, певно, найбільше. Про Голодомор 1932-1933 рр. та етнічні межі і державний кордон України розповідав академік Вищої школи академії наук України Володимир Сергійчук. Пан Володимир – завідуючий історичною кафедрою у Київському національному університеті ім. Т.Г.Шевченка. Це людина, яка вивчає історію і навчає її не просто на словах. Володимир Сергійчук постійно працює в архівах і тримав він не один документ у своїх руках і не одну монографію на їх основі видав.

Перш за все пан Володимир показав нам досить провокуючий фільм про Голодомор. Але не наш – російський. І потім тут таки по його закінченню провів детальний аналіз фільму. Професор спростував основні тези з цього фільму, довівши, що Голодомор 32-33-го рр. таки є геноцидом проти українського народу. «Треба відкривати документи. Не ті, які, хочеться, а всі. Абсолютно всі, і давати їх історикам,» – сказав він.

І як контраст – наступна лекція про дисидентський рух в Україні від Євгена Захарова – співголови Харківської правозахисної групи. Його лекція плавно переросла в спільну дискусію його і нас про, знову ж таки, Голодомор… А чому дискусія? Та тому, що пан Євген заперечив факт Геноциду… з погляду права. Він був по-своєму правий, кожен же з нас також думав про правоту власну… І тим не менш, остання спільна вечеря в Чернігові пройшла у досить привітній обстановці – семінаром усі задоволені. =)

До вечері ж відбулось підбиття підсумків. Любомир Грицак та Віта Сидоренко (ІПО) провели для всіх учасників історичний брейн-ринг, що дозволило все ж таки відчути себе більш розкутими у невимушеній «нелекційній» обстановці.

А останній день присвячений був у своїй більшості для гостей з Івано-Франківська та Запоріжжя. Основним заняттям третього дня стала екскурсія по Чернігову. Чесно кажучи, не знаю якими були стереотипи в інших щодо Чернігівщини, але враження про неї лишились у всіх гарні. Тож можна зі сміливістю сказати, що якщо й існували якісь негативні стереотипи – вони були подолані!..

Усі роз’їхалися по домівках. Повернулася до Прилук і я зі все ж таки декілька подоланими стереотипами. Не відносно Чернігівщини – відносно України в цілому. Але якими саме, нехай залишиться в секреті. Може, розкажу про них у наступних двох частинах.

Тож місце наступної зустріч – м. Запоріжжя. Про частину другу вже після 27-го березня.

Лариса ЛАВРЕНЧУК